Часом мені хочеться струсонути світ, як грушу,
щоб отой бородатий дідусь із материних ікон
глянув із верховіття світу на мене,
комашину, а я гукнув йому:
"За чиї гріхи ти мучив мене, Боже?"

Сміймося ж, хай і печально. Бо тільки сміх очищає
й омолоджує душі. Лише сміх на собою і над епохою
засвідчує, що ми, наперекір усьому, ще живі.

Володимир Дрозд. Музей живого письменника

«ми, наперекір усьому, ще живі» –
сміємося ж бо – хай і печально…
сенс епохи більше не повчальний
лиш сумління – з часом – на крові
вистояне силу обіцяє
хоч боліло доки пив меди
старість що – обкластись папірцями
і чекати гіршої біди…
сам собі чинити опір мусиш
не заскніти – прядивом на склі
аби потім не трусити груші
щоби світ цей – видива жаскі –
відійшли – і Бог на нас поглянув
із дзеркал – хрещальної води
живоплотний - не отой з екрану
не розíп’ятий – воскреслий! -
                                        молодий...