ти справді вгадав я була у душі чарівниця
білява пустунка таємна мов біла луна
відлунням вдаряла у тебе кохана твоя сторона
була тобі трунком дарунком рибиною дня
і светра в»язала із серця на бабиних спицях

боявся надпити мене боявся в»язкої жаги
де зав»язь блакитна розпорює погляд умить
де вмитий світанок і мить коли поніч тремтить
ментальне століття угадує кращі ходи
і з дотиком першим виходить душа з берегів

а хто я була первоцвіт молочай бузина
бузкова дитина як перша твоя колискова
наївна до сміху аж місяць судомами зводить
міняла всіх принців немов рукавички та мову
твоєї любові крізь цілу планету несла

і зараз візми мене шалом прийдешнім візьми
на руки бундючні що прихистку й досі шукають
я каюсь в тобі я в тобі все життя протікаю
і квітну й печу і останньою Мавкою тану
і де тобі муже солодшої спить трутизни