Мій сніг у червні зеленіє приморозком,
давкий дим кУжілем – ставок горить,
росту по зорях, йду по пісні; виразка
мовчання – вибухнула плАчем; скит

в молитві; Біблія росте пророцтвами,
гримить скорбОтами, сичить, сопе…
розлиті вибухи, стрімкі сни; Орця
став шлях щаблястий, змучений овес:

морока – збутися в житті людиною,
тримати ласощі; у джерело
хмільний, засліплений дивлЮсь: так дивно мені –
троянди плЮскаються і джміль жало

вштрикнув у сонце, що напухли промені,
пісок знесиливсь хвилі рахувать;
хоронять тАїни степи неврОнені,
цнотливі скелі, загнаний бахмАт,

червове сонце, наче сало з прорістю;
хрущі заїжджені на травах сплять,
кринИці Йсуса розпинають прохолоддю
й цією кров’ю поять небеса…