Любов помирає з дощами
в яскині, вертепна, проціджена
крізь сито безсоння, міщанства;
шепоче: „Ніч лагідна”, Фіцджеральд;

любов помирає кущами,
відрубує руки сокирою,
безгубо цілує нащадків,
на серці рубець недотИркливий;

любов помирає не смертю,
гнітючі лишає новели,
найважче в коханні – остербати:
прощальним „прощай” молитвенно...

любов квітне соняхом, золотом,
джемів закликає духмяністю,
сичить, червоніє від сорому,
від радощів п’яна; ця ярість, лють

прикопана свіжим чорноземом,
освідчення – схована дарниця,
кохання минулого розсипи
тремтять, плачуть, схлипують, давляться...