"Любовь нечаянно нагрянет,
Когда её совсем не ждёшь..."
(Ви прослухали радіопередачу по замовленнях)
:)

Чорі, це авторський переклад з російської мого вірша десь 25-річної давності.

Чего мне ждать от той, что мимо мчится? -
то как с горы, то снова год - за три.
Вдруг слышу - в дверь мою любовь стучится...
Стучалась... Только снова изнутри...

Так пройшоло 25 років - ну скільки вже чекати?)

Чорі! це був вірших для стінгазети.)

Я його взагалі не вважав віршем. там ще було два подібних, які я й не пам"ятаю.

А більш менш повноцінних віршів я написав коло 5 за цих 25 років.
Та й то всі вони були акровіршами, деякі з них я шліфував роками (5 років - на вірш=))

Ще пам"ятаю залишки двох російськомовних віршів - один, з яким я переміг на обласній Гоанській олімпіаді з рос. мови в 9 класі:

Мы имя твое бережем как святыню -
всегда и везде оно в наших сердцах.
Оно, словно пламя - горит и не стынет,
оно - словно память детей об отцах.

Зараз навыть не можу пригадати про кого це. Мабуть про Шевченка, або Франка)

І ще фінал вірша, який я написав в 18 років після нещасливого кохання.

Я жил, запретный плод вкусив,
но горьким был "налив".
О, Боже, если ты еси,
то ты несправедлив!

Через багато рокыв подыбну думку випадково зустрыв в Омара Хайяма. Навіть недавно шукав по нету Хайяма - що то за вірш - і нічого не знайшов.

Думаю, може варто доробити його, добавивши спочатку кілька куплетів)

Хм... Весна? А я думала, це було восени 2011... )))

меланхолійна самоіронія. файно :-))