Я закрию собою діру в атмосфері,
Хай мене жарить безжалісне сонце.
Жертва моя не врятує планету,
Та хоч, принаймні, гріхи погорять.

Геннадій Молчанов

Є в часі місце, в місці – час.
Це хтось створив для себе чи для нас?
А десь є місце, де нечас,
Думок там наших хтось збира запас.
Для себе чи для нас?

***

Чайка-церква у вітрила вбралася.
Курс на істину таки прокладено.
За штурвалом – Заповіт-Оновлений
В кітелі сучасного керманича.
Щогли-куполи поскрипують.
Кіл на чайці миром змащено.
І хрести – навігаційні прилади,
Направляють вітер у перкаль.
А на старій паперть-пристані
Обертні у ризах з позолотою,
Замість милостині Божої,
Держать догми-якорі в руках.

***

Ненавижу плохую погоду,
Не люблю неустроенный быт.
Ненавижу, когда мутят воду,
И когда кто-то рядом храпит.

Не люблю, когда пьяный базарит,
А особенно, если блюет.
По карманам когда кто-то шарит
И в тарелку носярой клюет…

В общем, многое я ненавижу,
Только есть тут загвоздка одна –
постоянно я все это вижу.
Что ж, судьба мне такая дана.

***

Одвічне питання: Чи бути, чи – ні,
Зі шкільних давен прищепили мені.
Та я, не залежно від того, ще є.
Я був, я ще буду – зозуля кує.

Шекспір, ясна річ, щось кумекав своє,
Без елю не взнаєш, та він не наллє.
А я й досі скачу в літа на коні,
Що Вічністю зветься у вічній луні.