У дворі машин, як гною, у вечірню пору.

На стоянку Гнат під'їхав, що з будинком поруч.

Місце тут знайти - раз плюнуть. Став хоч вже машину,

Але Гнат в житті рахує кожну копійчину.

Довго сторожа вмовляв той: - Виручи, як друга.

Потім буде могорич, та ще й плящина - друга.

Я віддячу, не обманю. Я не в тому віці.

Час від часу кинеш оком, чи стоїть на місці.

Сторож глянув на авто, а потім знов на Гната:

- Добре, став за сітку ззаду свого " агрегата ".

Цілий тиждень Гнат сміявсь зі сторожа - " балбеса ",

Доки якось не уздрів, що зняли всі колеса ...

Гнат одразу, звісно, в крик: - Ви гляньте, що ся діє!

В білий день у вас під носом все крадуть злодії!

Сторож хитро так всміхнувся і примружив око.

- Часом хочеться, як ліпше, а вилазить боком…

Ви нам пляшку обіцяли й могорич, мужчина,

Щоб дивитись час від часу, чи стоїть машина.

То навіщо і до чого ті дурні розмови?

Про колеса, точно знаю, в нас не було мови.