Пройти –
Тихіше за тишу, біліше за білу зиму.
Вночі колисати на грудях сповите життя.
Молитись хрестам міжвіконня.
Усе у нас добре, сину.
У нас із тобою є ТИ
Й – невідривно
Є – Я.

Заплющити очі – і снігом рости, і корою,
І слідом на небі, який залишає душа.
Не вір голосам, що ідуть, як вовки, за тобою,
Повір – що героїв
Не завжди уміють втішать.

Я вчила столичні вокзали, і довгі тунелі,
Валізи, набиті книжками
Блакитної крові,
І вікна чужі, і смугасті – у винайм –
Постелі,
І губ філіжанки розбиті,
Й волове – волові.

Я бачила сходи глибокі і дно, із якого,
Не кожен підніме себе,
Не кожен себе народить,
Коли над тобою –
Замість легких пологів –
Місяць затемнений
Сходить.

І думи невтішні пізно спочити ляжуть,
Припадуть, як листки до воріт,
Віщі сни…
«І що вона має?» - розсудливо подруги скажуть.

Я маю прихід –
Коли в дім забігає мій син.