Постукав в драні двері тихий ранок.
Життя ж заснуло звечора в угарі.
Тут не готують зазвичай сніданок.
Тут дні торгують, наче на базарі.

Тут мама із освітою в три класи
Прийма дядьків, дітей щороку родить,
Та лиш на них не вистачає часу,
Бо ж ще гуляти в бари щодня ходить.

... Черговий дядько голову підвів.
З похмілля важко розтулялись очі.
А хлопчик, що й ходити ще не вмів,
Залізти, бачте, вже на руки хоче.

Узяв же дяько те мале дитя
Й автоматично кинув на коліна.
Та що воно там знає...це життя...
А в ньому є потреби неодмінно.

Тулилося, і ручки все тягло,
Шукало ласки, ніжності і міці.
Тут по нужді,біда бач, припекло.
Воно її і справило на місці.

...Та раптом світ перевернувсь, потух.
Схопивсь мужлан, мов вжалений, завив.
Кричить, матюччя сипле, й мов петух
Плига по хаті... Табурета збив...

Й...навідмаш хлопця... Той упав, мов міх,
А він ногами став іще місити...
Воно щось крикнуло... Замовкло... Сміх
Який нелюдський розкотивсь... І жити

Дитяті не судилось... Та проте
І це не остудило пекло зла.
А мама сприйняла це як просте
Невідворотне горе... І "козла"

Цього ще захищала на суді...
Та суд був невблаганним... А вона ж
Пішла життям, мов човен по воді,
Забувши про дитя, мов про типаж.

Ішла до барів все шукать пригод.
Про горе, мов не власне, повідала.
Й на те, що все переживав народ,
Вона давно спокійно вже "начхала".

За місяць знов зійшлась з якимсь новим...
Уже і лялька у колясці плаче.
Ніяких спогадів печальних. Тим стоїм.
І всі щасливі й радісні... Одначе...
2011