А у скронях тисне. Но-шпи або кави.
І пейзаж у вікні звичний, а там вона –
Кілька літ уже тиняється смітниками,
В марних прагненнях повітряного човна.

Непотрібні клапті збирає, до серця тулить,
Колекціонує тріщини від корит...
Горобці навісні й ненависні лементують,
А сусіди згори нав"язують темпоритм.

Розгубили персні роззявоньки-нібелунги,
Грошенята в море кидали – на розрив,
На повернення. В кризі свердлили ніби лунки,
Ніби нори для смішних волелюбних риб.

А вона тинялася – з першого і по п"ятий,
Обирала поверх, щоб оптимальним був
Для прицілу оптичного. Серце її – в п"ятах,
І важезний такий хрест і по фазі зсув.

І така недолуга, і рукава до ліктя,
Як на Савці свитка, скроєна уподовж…
Вже у пресі писали про ті квазіделікти,
А читати ніколи. В мене живе Любомж.

13.02.2012