Муляжі лісостепу лягли,
А за ними пустелі печалі
Вдивляюсь у сон – не запродані далі
Серце рветься з грудей навтьоки.
Мій останній ковток
Небо іскрами гасить
На вагонах пітьми
Передчасний вінок
Залишаю віки і забуте прекрасне
Простотою крокую в світи –
Де моя матіола, «поранкована» фея,
Мандрівного шляху Пілігрим
Із підземок столичних й хмарочосів,
Стернею, безкорисно без зламу у плин
Розриваю окови, легко дихати стало
Вариво волі й жалю
З континентом - на «ти»
Полюс відчаю й слави
Доленосить сподвижно: «Живу !»
Працелюбність зроста у жертовній подобі
Крах імперій і вилазок зла
Нам би, ривок, щедрий, свободи
Щоби гордо пронести ім’я !
Мізер тої жатви, що почата богами,
Під ногами цілюще зерно
Дозріла роса ранкової саги
І лущить сп’яніле нутро.
В твоєму єстві бунтарські зачатки
І тризна безтямних січей
Не будь же рабом !
Безпам’ятства чарки,
Бо духом твоїм живиться кров !
Бачиш як лине місяць і хмари ?
Чуєш як плаче Дніпро ?
І в ся височінь
Набравшись звитяги
Тризубить: «У бій !»
«Ставай за стерно !»
Бо меч Святослава піднятий,
Грізно, не даром пролежав на дні,
Щоби з колін Свою Україну
Підняти, Тобі, назавжди !
Не бійся вогню і кулі святої
Безсмертних вони не беруть
Бо той, хто прожив й загинув Героєм –
У пам’яті вічно живуть !
Повір у слова; в руках твоїх сила
І завтрашній день постає;
Брати на готові, як сурма покличе –
Знамено вперед поведе.
Не страчуй і днини і тілом й душею
Плекай переможну ходу
Будь вірний землі своїй, Прометею
Рятуй Україну Святу !