N.N.

Ярий снагою Арею, мечів і нестям стерноправцю,
снажний невтишений боже злотих колісниць, що без жалю
трощать маслаччя й ножами вгрузають у м’язи розкриті;
правий керманичу серця, позлітками грізно гримлячий
латних своїх обладунків; тіло твоє ворохобне
волоттю зел мідяних проростає із воїнів мертвих,
стегна твої, мов литаври, що міддю сяйнистою дзвонять,
тлумлять і нівечать недругів ребра хупаві; коли ти
кидаєш згорда на камінь накидку пурпурну, і в море
по ратоборствах кривавих заходиш омитись, то води
миттю скипають прокльонами, сажею й крів’ю гаряче;
серцем палкий щитоносцю, звитягою сонцекорінний,
огнище в серці ожиле, чаде мій поперекгорлий,
дужий щитом у десниці, від поту зрадецького красний,
хижі гарчать чорнороті хорти твої й ласі шуліки,
хочуть упитись тремкими нуртищами крові, аж поки
страх перегірклий не виллєш ти сам у вуста свої ласозолоті.

2011.