Наша Україна славна і красива,
вишивками, співом славиться вона .
Гетьмани й козаки боронили сміло
чорноземні землі і свої хліба.
Не одну дівчину полонили турки
щоби на базарі тіло продавать.
Тисячі вояків полягли на полі,
бо зміг клятий ворог в серце ніж загнать.
Тільки як не пробуй, скільки не старайся
душу українську ворогу не вбити.
Бо наша ідея вольная свобода
буде вічно, славно в кожнім серці жити.
Ми є українці, ми велика сила,
ми карпатські гори, жита колоски,
солов’ї співучі, китиця калини,
ми кобзар Шевченко, Франка каменярі.
І нехай наш ворог кулаки кусає
їм нашу ідею не убить!
Що ж, ви, депутати і скандальна Радо,
прагнете народ свій погубить?!
Українців хани не змогли здолати,
війни всі не висосали кров.
Так ви самі себе почали вбивати,
за якісь мандати війна знов.
Може досить цього, треба мирно жити?
Нащо ж помирали дідусі,
якщо якийсь кодекс заставляє битись,
а у вас товстіють гаманці.
Нащо показуха, коли ветерани
бережуть до свята чорний хліб,
а мати афганця сина поховала
не в змозі онуку бублика купить…
Що ж ви так з народом, невже нема серця?
Нащо очі грішми затулять?
Нащо ті доляри з-за кордону везли,
якщо вони здатні розум плямувать.
Прошу, схаменіться, дайте добру волю
Ви ж ті самі люди що і ми.
Не вбивайте в собі українську совість
предки ваші також козаки.
Об’єднаймось разом дружньою сім’єю,
заспіваймо хором про любов.
Засіємо поле нащадкам на долю
правдою, щастям, добром.
18 грудня 2010 рік