Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Перша, остання, єдина
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша, остання, єдина
п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
повторювала моноонно, пітримуючи стукіт внутрішнього годинника – чи маятника – чи пульсу
у вусі сидів маленький гном і висовував секунди одна за одною з вуха, з голови, висмикуючи разом із ними уривки старих спогадів – по слову, по образу, по реченню
чи він був добрим, чи поганим?
чи він був мудрим чи таким, як і вона, дурним?
повтори тривали, їхня діюя посилювалася, і дівчина запала у стан апатичного сприйняття дійсності, вірніше, несприйняття зовнішніх подразників
деренчав рекламними вигуками телевізор, гламурні дівиці кричали про необхідність підтримувати свій імідж на модних тусовках, ( а їй було жаль їх , бо бачила втомлені ноги, зболені спини, голову, яка розколюється, наче спілий гарбуз від смаковитого удару ломакою)
кричали люди про те, яким страшним став світ
не реагувала
зворохобило лише повідомлення про дев׳яностолітню бабусю, що врятувала подружок своїх від смерті – син однієї з них побив і маму, і коілжанок отих стареньких за кілька десятків гривень пенсії. А бойова бабуся висунулася через вікно, побігла до людей та й одрятувала від погибелі...
стояли, притулені одна до другої, поморщені і висушені. закутані у нові хустки з нагоди зйомки на телевізії – сумні і нещасні од такої гіркої слави... бо ж подружка від сина врятувала... бо синові сім літ тюрми за розбій можуть присудити
така біда
- треба заборонити насилля і агресію
- треба скоротити кількість фільмів і передач, в яких діти можуь побачити жахи і вбивства
- ви йдете легким шляхом. Діти щодня бачать батьків, які б׳ються, сваряться, розводяться, а винне телебачення – заперечує їм великий компромісник Савік Шустер
-не можна друкувати таких книжок
- не можна
- заборонити
- наказати
і бідна журналістка згідливо киває головою, виконуючи у цей конкретний момент роль і верховної ради, і конкретних депутатів, і бідних дітей, і нещасних ображених батьків
і нічого вона одна не зробить
як добре, що ти переключилася на проблеми цієї, стриженої під хлопчика, журналістки.
і не думаєш про ті зелені шкіряні капці
і не думаєш, що таки вимагала їх спалити, а він і далі їх не спалить
не спалить,бо з ними пов׳язані теплі спогади
сам так сказав
табу
так не можна говорити
не зачіпай уже таких тем
ти не брав телефон, коли у відчаї зривавася голос, коли від внутрішньої хвилі жаху і безвиході
бачила звірину темноту у нутрощах свого мозку – ти не брав трубку
а вона чекала голосу, як рятунку
і зрозуміла – все
і зрозуміла , що неможливо перемальовувати те, що було створене в пориві натхнення – не можливо
то хіба паркани можна перемальовувати
все пішло так далеко, що до неї стала доходити уся глибина слова – віддаленість
наче океани понапливали громадами
наче спогади злетіли з високої гори сніговою лавиною – і все, назад той сніг не постелиш
і не буде більше такого снігу
і не треба
і та гора – уже не твоя
бо твоя – то була перша,єдина, остання.
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
повторювала моноонно, пітримуючи стукіт внутрішнього годинника – чи маятника – чи пульсу
у вусі сидів маленький гном і висовував секунди одна за одною з вуха, з голови, висмикуючи разом із ними уривки старих спогадів – по слову, по образу, по реченню
чи він був добрим, чи поганим?
чи він був мудрим чи таким, як і вона, дурним?
повтори тривали, їхня діюя посилювалася, і дівчина запала у стан апатичного сприйняття дійсності, вірніше, несприйняття зовнішніх подразників
деренчав рекламними вигуками телевізор, гламурні дівиці кричали про необхідність підтримувати свій імідж на модних тусовках, ( а їй було жаль їх , бо бачила втомлені ноги, зболені спини, голову, яка розколюється, наче спілий гарбуз від смаковитого удару ломакою)
кричали люди про те, яким страшним став світ
не реагувала
зворохобило лише повідомлення про дев׳яностолітню бабусю, що врятувала подружок своїх від смерті – син однієї з них побив і маму, і коілжанок отих стареньких за кілька десятків гривень пенсії. А бойова бабуся висунулася через вікно, побігла до людей та й одрятувала від погибелі...
стояли, притулені одна до другої, поморщені і висушені. закутані у нові хустки з нагоди зйомки на телевізії – сумні і нещасні од такої гіркої слави... бо ж подружка від сина врятувала... бо синові сім літ тюрми за розбій можуть присудити
така біда
- треба заборонити насилля і агресію
- треба скоротити кількість фільмів і передач, в яких діти можуь побачити жахи і вбивства
- ви йдете легким шляхом. Діти щодня бачать батьків, які б׳ються, сваряться, розводяться, а винне телебачення – заперечує їм великий компромісник Савік Шустер
-не можна друкувати таких книжок
- не можна
- заборонити
- наказати
і бідна журналістка згідливо киває головою, виконуючи у цей конкретний момент роль і верховної ради, і конкретних депутатів, і бідних дітей, і нещасних ображених батьків
і нічого вона одна не зробить
як добре, що ти переключилася на проблеми цієї, стриженої під хлопчика, журналістки.
і не думаєш про ті зелені шкіряні капці
і не думаєш, що таки вимагала їх спалити, а він і далі їх не спалить
не спалить,бо з ними пов׳язані теплі спогади
сам так сказав
табу
так не можна говорити
не зачіпай уже таких тем
ти не брав телефон, коли у відчаї зривавася голос, коли від внутрішньої хвилі жаху і безвиході
бачила звірину темноту у нутрощах свого мозку – ти не брав трубку
а вона чекала голосу, як рятунку
і зрозуміла – все
і зрозуміла , що неможливо перемальовувати те, що було створене в пориві натхнення – не можливо
то хіба паркани можна перемальовувати
все пішло так далеко, що до неї стала доходити уся глибина слова – віддаленість
наче океани понапливали громадами
наче спогади злетіли з високої гори сніговою лавиною – і все, назад той сніг не постелиш
і не буде більше такого снігу
і не треба
і та гора – уже не твоя
бо твоя – то була перша,єдина, остання.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
