Сумно мені, жінко, сумно!
Дай-но випити горілки.
Закотилося за очі, сонце,
ночі гра платівка.
Верещить дитина дико –
Їй заборонили грати,
Сірниками, бо спалити
Хочеться так нашу хату
І босоніж стрімголов між сніги
Та бруд весняний
Запроторити любов
Й тяжко пити з тої драми.
Сумно мені, жінко, сумно,
А кому не сумно скажеш,
Загноїлась в жилах кров,
Раз не втерпиш - в труну ляжеш.
Зможеш - будеш будувати
Мрії замки непорушні
В рів, в канаву як заглянеш,
Там ми, там, тіла бездушні.
А в оселях наших туга
Все руйнує стіни моцні
Піддає нарузі лихом устеляє по підлозі,
Все підлогою холодною
Стелить килими запилені
Покаянням душі вибілені
Роти спраглі прагнуть вимені.
Сумно мені, жінко, сумно,
Під коровою святою,
Зсохлась, вхляла бідна мумія,
Бо не балував водою.
Що ж нам треба? Крові? Зброї? Чи мішок ідей за плечі,
Що залишимо на спогад? Нашій тій святій малечі.
Сумно мені, жінко,сумно,
Сум мій вічність споглядає,
Ми кінчаємо з собою
А вона лиш грає, грає…

2012