Закон самозбереження… Щось дуже схоже на відчуття приватної власності. Не на землю чи машину, не на будівлі і якісь речі: зелені, сині, безсмислові… Відчуття власності… Власності людської, над людиною… ми її інколи не помічаємо, сплутуємо з ревністю, а в більш гірших і запущених моментах – з любов’ю. Є придурки, які думають, що то взвгалі – кохання! Хм… Смішно… А певно треба плакати. Десь далекоу душі і розуміти, що звичка – наслідок кохання… Тривалого чи ні, немає значення; це швидше наслідок довготривалих відносин; частих сліві поглядів;це просто звичка; і це не ревнощі, а всього-навсього – банальний, нікому, інколи в цьому випадку, непотрібний закон самозбереження, тобто – відчуття приватної власності над особистістю, якщо ще й ця особистість проглядається (спостерігається) через дебрі відносин, а чи просто – партнерства, можна – співжиття, або ще гірше – незрозуміло що: приватна власність, самозбереження, звичка… Такі речі називають по-різному… Смішно, що хтось каже – любов…. Не варто… воно цього не варте. Любов - це дар. Його треба або заслужити, або оправдати…
0:42
05.05.12.