Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Біля хати на околиці
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Біля хати на околиці
-Слухай, куме, ти вже свою тисячу за радянські вклади отримав?
-Та отримав же ж.
- То чого тоді надутий, як отой індик? Мо’ по чарочці?
-Віриш, куме, не лізе. Був оце у сина, так він мені статтю в Інтернеті показав. Про те, як наші народні обранці харчуються. Мало того, що вони вітчизняними харчами гидують, так ще й знаєш, по яких цінах вони ті імпортні харчі купують? Малину – по шістсот сімдесят дві гривні за кілограм, порічки – по п’ятсот двадцять вісім, черешню – по двісті чотири, навіть вишню, й ту імпортну їм подавай – по сімдесят сім гривень. Я усього не запам’ятав, але загалом їм отих ягід та фруктів більш ніж на два міліонна закупили. І це тільки на десерт, а вони ж і випити не дурні, і від першого з другим не відмовляються, он які справні, якби моя свиня побачила, здохла б від завидків. І це все за наші податки. Уявляєш скільки наших грошей вони на кізяки переводять? Та я б ото взяв ту тисячу, що вони мені кинули, як собаці кістку, накупив отрути, і потрусив цих колорадських жуків зверху, щоб повиздихали.
- Є, куме, боюсь, ми з тобою швидше здохнемо, аніж вони. У них прищ на дупі скочить – і вони вже по зарубіжних клініках у різних професорів лікуються, а у нас була амбулаторія у селі, так і ту оптимізували до повної ліквідації, а ми ж, коли що, то й до лікарні не доїдемо, бо швидка поки з міста сюди, та поки назад, то не тільки померти, а й захолонути встигнеш. А зарання нам по лікарнях ходити ніколи, бо хазяйство… Роз’ятрив ти мені, куме, душу отими цінами. Мені б такі гроші за малину, черешню та городину різну заплатили, ото б я розвернувся! Та нічого, стривай, я тобі теж зараз на мозолю наступлю. Ти от скажи, у якому банку ти тримаєш оті гроші, що сину на квартиру збираєш?
-Після того, як мені Надра свиню підсунули, що я не міг свої гроші забрати, коли мою невістку у пологовому будинку ледь на той світ не звели, я свої копійки у один банк не кладу. Їду до сина, там у нього поряд аж два, Приват і ПУМБ, ото трохи в один, трохи в інший.
-І як, багато назбирав?
- Ет, куме, при нинішніх цінах на квартири хіба що на коридор найдешевшої вистачить. Та що ти мені жили мотаєш, кажи вже, що хотів!
- Так я ж і кажу. Можеш, куме, пишатися: відпочивають твої грошики на Кіпрі.
- Слухай, ти мені голову не мороч, ти нормально скажи, бо мені уже отой синець ввижається, який я тобі під оком намалюю, якщо далі мені на нервах гратимеш!
-А я хіба що, я ж і кажу. Ото все одна шайка, твої банки. Вони у кіпріянські офшори знаєш, скільки грошей відправили? Аж п’ятдесят один мільярд долярів. І це тільки на кіпріянські. А у них ті офшори ще на якихось Віргінських островах є, і не тільки там. Твої депутати з їхнім малиновим життям і коштовним навозом порівняно з цим дітки у пісочниці. Кажуть, у офшори за останні два роки з нашої країни переїхало грошей більше за державний бюджет. А ми хочемо, щоб нам пенсії нормальні були. Ото вони там, наші пенсії, у офшорах. І пільги інвалідам, і гроші сиротам, і зарплатня бюджетникам – все там.
- Ох, куме, аж серце хватає від такої розмови. І за що нам оце все, га?
-А і скажу. Думаєш, не скажу? Скажу! За те, що ніяк східну і західну Україну не об’єднаємо. От вони закон про мови прийняли. А для чого він їм треба, чому вони ним так переймаються? Бо стосунки між заходом і сходом країни налагоджуватись стали. А їм це ой як не вигідно. Об’єднаний народ – сила, а розділений – дві отари овець, котрих тільки бери, і стрижи. От вони і кинули цей закон, щоб ми один з одним чубились, а їх не чіпали. Ось так от, куме.
- Та що ти, куме, з усім цим зробиш, наш народ після того, як оранжеві повелись по приказці «Де три українці – там чотири отамана» нікому не вірить.
- Не знаю, ой, не знаю, але і без мови рідної ми не українці, і розділені – не Україна.
-Та отримав же ж.
- То чого тоді надутий, як отой індик? Мо’ по чарочці?
-Віриш, куме, не лізе. Був оце у сина, так він мені статтю в Інтернеті показав. Про те, як наші народні обранці харчуються. Мало того, що вони вітчизняними харчами гидують, так ще й знаєш, по яких цінах вони ті імпортні харчі купують? Малину – по шістсот сімдесят дві гривні за кілограм, порічки – по п’ятсот двадцять вісім, черешню – по двісті чотири, навіть вишню, й ту імпортну їм подавай – по сімдесят сім гривень. Я усього не запам’ятав, але загалом їм отих ягід та фруктів більш ніж на два міліонна закупили. І це тільки на десерт, а вони ж і випити не дурні, і від першого з другим не відмовляються, он які справні, якби моя свиня побачила, здохла б від завидків. І це все за наші податки. Уявляєш скільки наших грошей вони на кізяки переводять? Та я б ото взяв ту тисячу, що вони мені кинули, як собаці кістку, накупив отрути, і потрусив цих колорадських жуків зверху, щоб повиздихали.
- Є, куме, боюсь, ми з тобою швидше здохнемо, аніж вони. У них прищ на дупі скочить – і вони вже по зарубіжних клініках у різних професорів лікуються, а у нас була амбулаторія у селі, так і ту оптимізували до повної ліквідації, а ми ж, коли що, то й до лікарні не доїдемо, бо швидка поки з міста сюди, та поки назад, то не тільки померти, а й захолонути встигнеш. А зарання нам по лікарнях ходити ніколи, бо хазяйство… Роз’ятрив ти мені, куме, душу отими цінами. Мені б такі гроші за малину, черешню та городину різну заплатили, ото б я розвернувся! Та нічого, стривай, я тобі теж зараз на мозолю наступлю. Ти от скажи, у якому банку ти тримаєш оті гроші, що сину на квартиру збираєш?
-Після того, як мені Надра свиню підсунули, що я не міг свої гроші забрати, коли мою невістку у пологовому будинку ледь на той світ не звели, я свої копійки у один банк не кладу. Їду до сина, там у нього поряд аж два, Приват і ПУМБ, ото трохи в один, трохи в інший.
-І як, багато назбирав?
- Ет, куме, при нинішніх цінах на квартири хіба що на коридор найдешевшої вистачить. Та що ти мені жили мотаєш, кажи вже, що хотів!
- Так я ж і кажу. Можеш, куме, пишатися: відпочивають твої грошики на Кіпрі.
- Слухай, ти мені голову не мороч, ти нормально скажи, бо мені уже отой синець ввижається, який я тобі під оком намалюю, якщо далі мені на нервах гратимеш!
-А я хіба що, я ж і кажу. Ото все одна шайка, твої банки. Вони у кіпріянські офшори знаєш, скільки грошей відправили? Аж п’ятдесят один мільярд долярів. І це тільки на кіпріянські. А у них ті офшори ще на якихось Віргінських островах є, і не тільки там. Твої депутати з їхнім малиновим життям і коштовним навозом порівняно з цим дітки у пісочниці. Кажуть, у офшори за останні два роки з нашої країни переїхало грошей більше за державний бюджет. А ми хочемо, щоб нам пенсії нормальні були. Ото вони там, наші пенсії, у офшорах. І пільги інвалідам, і гроші сиротам, і зарплатня бюджетникам – все там.
- Ох, куме, аж серце хватає від такої розмови. І за що нам оце все, га?
-А і скажу. Думаєш, не скажу? Скажу! За те, що ніяк східну і західну Україну не об’єднаємо. От вони закон про мови прийняли. А для чого він їм треба, чому вони ним так переймаються? Бо стосунки між заходом і сходом країни налагоджуватись стали. А їм це ой як не вигідно. Об’єднаний народ – сила, а розділений – дві отари овець, котрих тільки бери, і стрижи. От вони і кинули цей закон, щоб ми один з одним чубились, а їх не чіпали. Ось так от, куме.
- Та що ти, куме, з усім цим зробиш, наш народ після того, як оранжеві повелись по приказці «Де три українці – там чотири отамана» нікому не вірить.
- Не знаю, ой, не знаю, але і без мови рідної ми не українці, і розділені – не Україна.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
