-Слухай, куме, ти вже свою тисячу за радянські вклади отримав?
-Та отримав же ж.
- То чого тоді надутий, як отой індик? Мо’ по чарочці?
-Віриш, куме, не лізе. Був оце у сина, так він мені статтю в Інтернеті показав. Про те, як наші народні обранці харчуються. Мало того, що вони вітчизняними харчами гидують, так ще й знаєш, по яких цінах вони ті імпортні харчі купують? Малину – по шістсот сімдесят дві гривні за кілограм, порічки – по п’ятсот двадцять вісім, черешню – по двісті чотири, навіть вишню, й ту імпортну їм подавай – по сімдесят сім гривень. Я усього не запам’ятав, але загалом їм отих ягід та фруктів більш ніж на два міліонна закупили. І це тільки на десерт, а вони ж і випити не дурні, і від першого з другим не відмовляються, он які справні, якби моя свиня побачила, здохла б від завидків. І це все за наші податки. Уявляєш скільки наших грошей вони на кізяки переводять? Та я б ото взяв ту тисячу, що вони мені кинули, як собаці кістку, накупив отрути, і потрусив цих колорадських жуків зверху, щоб повиздихали.
- Є, куме, боюсь, ми з тобою швидше здохнемо, аніж вони. У них прищ на дупі скочить – і вони вже по зарубіжних клініках у різних професорів лікуються, а у нас була амбулаторія у селі, так і ту оптимізували до повної ліквідації, а ми ж, коли що, то й до лікарні не доїдемо, бо швидка поки з міста сюди, та поки назад, то не тільки померти, а й захолонути встигнеш. А зарання нам по лікарнях ходити ніколи, бо хазяйство… Роз’ятрив ти мені, куме, душу отими цінами. Мені б такі гроші за малину, черешню та городину різну заплатили, ото б я розвернувся! Та нічого, стривай, я тобі теж зараз на мозолю наступлю. Ти от скажи, у якому банку ти тримаєш оті гроші, що сину на квартиру збираєш?
-Після того, як мені Надра свиню підсунули, що я не міг свої гроші забрати, коли мою невістку у пологовому будинку ледь на той світ не звели, я свої копійки у один банк не кладу. Їду до сина, там у нього поряд аж два, Приват і ПУМБ, ото трохи в один, трохи в інший.
-І як, багато назбирав?
- Ет, куме, при нинішніх цінах на квартири хіба що на коридор найдешевшої вистачить. Та що ти мені жили мотаєш, кажи вже, що хотів!
- Так я ж і кажу. Можеш, куме, пишатися: відпочивають твої грошики на Кіпрі.
- Слухай, ти мені голову не мороч, ти нормально скажи, бо мені уже отой синець ввижається, який я тобі під оком намалюю, якщо далі мені на нервах гратимеш!
-А я хіба що, я ж і кажу. Ото все одна шайка, твої банки. Вони у кіпріянські офшори знаєш, скільки грошей відправили? Аж п’ятдесят один мільярд долярів. І це тільки на кіпріянські. А у них ті офшори ще на якихось Віргінських островах є, і не тільки там. Твої депутати з їхнім малиновим життям і коштовним навозом порівняно з цим дітки у пісочниці. Кажуть, у офшори за останні два роки з нашої країни переїхало грошей більше за державний бюджет. А ми хочемо, щоб нам пенсії нормальні були. Ото вони там, наші пенсії, у офшорах. І пільги інвалідам, і гроші сиротам, і зарплатня бюджетникам – все там.
- Ох, куме, аж серце хватає від такої розмови. І за що нам оце все, га?
-А і скажу. Думаєш, не скажу? Скажу! За те, що ніяк східну і західну Україну не об’єднаємо. От вони закон про мови прийняли. А для чого він їм треба, чому вони ним так переймаються? Бо стосунки між заходом і сходом країни налагоджуватись стали. А їм це ой як не вигідно. Об’єднаний народ – сила, а розділений – дві отари овець, котрих тільки бери, і стрижи. От вони і кинули цей закон, щоб ми один з одним чубились, а їх не чіпали. Ось так от, куме.
- Та що ти, куме, з усім цим зробиш, наш народ після того, як оранжеві повелись по приказці «Де три українці – там чотири отамана» нікому не вірить.
- Не знаю, ой, не знаю, але і без мови рідної ми не українці, і розділені – не Україна.