Зевс Феміду вИкликав на килим,
Вергав слину з лютістю грози:
– Як мені уже осточортіли
Ці метафізичні терези.

Де твоя діалектична гнучкість?
Під одну гребінку стригти всіх?
Та хоч зараз скинь з очей онучу,
Глянь: надворі – неантичний світ.

Чи тобі безсмертя вже противне?
Несмачні амброзія, нектар?..
– Але ж терези – це об’єктивність.
Та і я – богиня, не гендляр.

– Вдосконалить прилад недолугий
Надоумивсь майстер наш Гефест:
Буде третя шалька тут, як флюгер,
У той бік, з якого інтерес,

Нахилять коромисло слухняно.
А щоб трохи підіграть юрбі,
Треба вжити заходів, звичайно, –
Ще одну пов’язку дам тобі…

Зблиснула мечем Феміда права:
– В рай по блату? Але ж божа честь?!.
– Чесненька-а, не весь той світ, що справа,
Зліва світ – реальний! – також єсть.

Ми поможем Саваофу-тату,
Нам – Ісус на страшному суді.
Зветься це “зв’язки”, а не “по блату”.
Ні туди без цього й ні сюди…

Зевс примовк, а потім кинув фразу
(Нею козиряють всі боги):
– І тобі ще вистачить Кавказу,
В мене є й на тебе ланцюги…

Так, що добре зваж усе, Фемідо,
І узавтра відповідь даси…
Мов стіна, богиня чесно зблідла:
– Хай Гефест… приносить терези.


1988