Палю я люльку, дудлю сивуху,
Не дбаючи про здоров’я.
Коханка-доля стогне у вухо.
Любов хоче м’яса з кров’ю.

А в небі над нами хмари, як храми,
Де пташці життя не миле.
Вона летить до своєї мами
В зорі – пташок могили.

Тут же від плоду зламалась гілка –
І яблуні стало... видно.
А я посивів на тижнів кілька.
Тітка ж зварила повидло.

– Небо до нігтів моїх пасує, –
Каже базарна лярва.
Дядько он чорта згадує всує,
Бо дорога солярка.

Такі от високо-міщанські зрізи
У цих земних координатах,
З яких ми одержуєм супер-візи:
В житті повзти, а у сні літати.

Душа на сільському весіллі радо
Скидає свій накип сивий.
А я до песика: «Брате! Брате!»
Песик щасливий.

Тоді до дерева: «Сестро! Сестро!»
Дерево – тепле небо.
От би й мені таке довге серце –
Ким би вже був я, де би?..

29 черв. 12.