Вдень місто буде наповнено життям
людей, з їх монотоними буднями
з їх суперечками, та розмовами про те,
що вже скоро зима, грудень.

Вдень місто не помічає зовсім нікого,
як і його ніхто. Адже досить давно
приїлись один до одного архітектура
та люди.

Та сприймають в порядку речей
ці старовинні будинки, затори та шуми.
але не бачать зовсім іншого:
посмішку дівчинки, яка тобі посміхнулась,
чи птахів, які кружляють днями повсюди.

Люди звикли кудись поспішати кожного дня
своїм звичним маршрутом. Звикли бачити
знайомі обличчя на все той же зупинці,
та дихати звичним урбаністичним повітрям.

Але то вдень.


Ввечері тиша та спокій вкриває міста.
самотня інфраструктура, де вдень
бились наче мотори серця, та чути було голоса
мовчить зараз на околиці міста одна.

Самотні кур'єри спокою поспішають на зустріч своїм снам.
немов бояться запізнитися, та пропустити казку
про яскравіше своє життя.
зупинки засинають в обіймях променів ліхтаря.

Місто спить, наче якесь немовля.
і тільки прожектори великих цехів
прострілують своїм сяйвом це яскраве зоряне небо,
немов вирізаючи там свою світлу диру, яка потім зника.
.........................................................................
Місто спить та дякує за цю нічну легкість та тишу.
люди сплять та дякують за цю нічну легкість та тишу.
адже кожен знає, що скоро зійде сонце та настане день.