«Я не скажу, що це подвиг, але,
щось геніальне в цьому є».

О.Ткаченко

Моя любов міцна, як молот,
Гаряча наче жар ковадла.
Здолає вона лютий холод,
Вдягнувши красні простирадла.
В її очах блакитно-біле небо,
Безмежність степу, сиве лоно.
Як надивитися на тебе?
Волосся – синя в’язка льону.
Тобою марю я ночами,
Червоний світ у спільники гукаю.
Твої проникли в мене чари
Їх, як тумани, розведу руками.
І цілу вічність буду ждати,
В глухій тривозі та журбі,
Зорю, в моїй нетопленій хаті,
Бо дуже скучив по тобі.
А якщо зможу – Сонце осідлаю!
Тоді я швидко подолаю неміч.
Та зажену до небокраю,
Злих ворогів велику безліч.
І ревнощі, такі паскудні,
Підуть геть невеселим танком,
І стануть кольоровими будні,
Одним воскреслим дивним ранком.
І відповідь, перед усім світом
Триматиму один по тому,
Не загорланять мене свистом,
За всю мою любов до дому.
Крізь терні та віки натомість,
Чекає дивна нас вітальня.
Повільно ми їм віддамося –
Любовної ліри привітанням.
21.11.10р.