Заблукала в своїх лабіринтах,
Бо потрібне раніш не взяла,
І туману хмільного п'ю пінту,
Не зганяючи зморшку з чола.

Вихід поруч, а може, далеко.
Із ключем тільки двері знайти б...
І шепоче невидимий лектор:
"Вір мені, бо ти - я, а я - ти".

Та стою собі на роздоріжжі,
То сміюся, то плачу, хмільна,
Бо минуле моє душу ріже
Днем сьогоднішнім. Майже щодня.

Так минає за місяцем місяць.
Як раніше, кружляю одна,
Власне вперто шукаючи місце
Серед світу чужого майна.

Я виходжу, нарешті, з кімнати,
Як з полону колись - королі.
Кров у жилах втомилась чекати.
Кров у жилах - це ром в кораблі.

До Олімпу, що без пантеону,
До вершини під сонцем своїм
На дорогу виходжу безсонну,
Полишаючи батьківський дім.

Так серпом безконечної кризи
Краю власне життя на шматки,
І на завтра теперішній ризик
Не лишає тверезі думки.

А постукаю раз у ворота,
Запитання почую нараз
І схилюся від грубого: "Хто там?",
Бо сама вже не знаю гаразд.

Те, що вчора було зрозумілим,
Нині як для годованих - мор,
І все більше у жилах текіли,
І все більше захоплює шторм.

Все шепоче невидимий тільки,
Все повчає цей лектор, як жить:
"Вір мені, не повторюй помилки,
Лабіринти - лише міражі".


2011 - 2012 рр.