
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Шахерезада і
2025.08.15
18:17
тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
2025.08.15
13:49
Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
2025.08.15
06:42
Чи не ти казала досі
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
2025.08.14
23:34
Тримаєш жезли у руці –
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
2025.08.14
22:55
Сховавши ідентичність десь на дно,
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
2025.08.14
21:45
Ти намагаєшся когось знайти
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
2025.08.14
20:17
В Московії чимало тих «святих»,
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
2025.08.14
15:02
На маленькій ділянці огороду, де не було ніяких рослин, після зливи, що заплескала землю, я угледів нірку. Спершу подумав, що це лисиця мишкувала. Тут неподалік на покинутому обійсті вона давно хазяйнує. Напено бігати з лісу, щоб вполювати крілика чи кур
2025.08.14
15:01
Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
2025.08.14
06:43
Дівицю я жду яка спить у бігуді
Дівицю я жду а за гроші не нуди
Наш автобус ось прибув
Дівицю я жду заводську
Дівицю я жду ну коліна затовсті
Дівицю я жду і за шапку їй шарфи
Змійка зламалась унизу
Дівицю я жду а за гроші не нуди
Наш автобус ось прибув
Дівицю я жду заводську
Дівицю я жду ну коліна затовсті
Дівицю я жду і за шапку їй шарфи
Змійка зламалась унизу
2025.08.14
06:32
Про усе дізнатись хоче
Самостійно змалку хлопчик
І тому вмовляє тата
Научить його читати
Буквара, що в їхню хату
Дід колись уніс для брата.
Батько вчитель нікудишній,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самостійно змалку хлопчик
І тому вмовляє тата
Научить його читати
Буквара, що в їхню хату
Дід колись уніс для брата.
Батько вчитель нікудишній,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
МИРОСИК І ЗОНЯ
Зоня була всюдисущою та хитрішою за усіх тих кіз, котрих він пас. А за своє дитинство Миросик пас три кози та двоє козенят. Ті кози були білого кольору і їх добре і далеко було помітно на місцевості … лиш остання, Зоня, була чорненькою, з білими плямами… Ох! Перепадало ж йому, малому, за її витівки. То в чийсь город влізе, то комусь щепи обгризе -- найбільше любила вона вишневі. Вилізе передніми ратицями на стовбур тай смакує собі листя разом з молодими пагонами, а якщо невисоке деревце, то об’їсть усе, що може, ще й кору обгложе. Тож на оболоні за селом, де вона паслась, на рівні досяжності її зубів, не було живих ні деревця ,ні стебельця, ні листочка. Але, незважаючи на це, Миросик любив дивитись, як Зоня їсть, особливо, коли бралася за будяка. Своїми рухливими губами оминаючи колючки, відгризала вершечок і далі, уже обернувши, як їй треба, жувала соковитий пагін і колючі молоденькі листочки, і червоні квіти… Все ж будякам щастило більше, ніж деревам -- потерпали лиш вершечки. Від Зониного обгризання будяки лише розросталися в ширину.
Те село, де жили Миросик і Зоня, було на пагорбі, а оболоня -- внизу, біля Коропця, малої річки на межі з Підгайцями, містечком, невеличким, як та річка… Дорога, оболоня, річка, місток, ставок, а на протилежному пагорбі – Підгайці…
«Общепіт» в системі радянських державних закладів був далеко не останнім, якщо не першим шанованим трудовим народом, ну, звісно ж після «Лєніна і Капеесесу». По усій території Підгаєць «совіцька власть», як її тут називали, першим ділом, «для задовольнєнія ростущих культурних потреб трудящихся» розмістила чайні, де чаю ніхто ніколи не замовляв, і «Закусочні», які ще якось виправдовували свою загальну назву, хоч кожна з них мала окрему. Одну з перших закусочних, в Підгайцях, влучно назвали в народі «Зеленим змієм», бо розмістили її в дощатому складі, пофарбованому в модний тоді темно-зелений колір. «Ромашка», «Берізка», ресторан «Явір»… найближче до тієї оболоні, де паслась коза Зоня, знаходилась «Ластівка», такий собі кіоск, де продавали періжки, пиво і…стограм випити, як казали «трудящіїся» – сам бог наказав. Довкола того кіоску була забетонована, накрита шифером площадка із столиками, занавішена фіранками. Розміщувалась та «Ластівка» в невеличкому парку, неподалік рибгоспівського ставу. Сторожі ставка мали , як тоді говорили, свою «точку»: коли впіймали нерозторопного рибалку, то було їм і стограм, і шмат ковбаси з хлібом… Стограм йшло «одним махом», хлібом, як правило, занюхували, ковбаси шматочок- другий з’їдали... Пиво на розлив на той час було недоброї якості ( казали, що його розводить водою продавщиця), але ж яке дешеве! Пляшкове міцніше, щоправда не завжди воно було, щей дорожче. За таких обставин на столах біля «Ластівки» завжди залишався хліб на тарілочці та пиво на денці, а інколи -- півбокала… Зазвичай, там збирались невеликі компанії – два чи три клієнти, іноді випадково виникали і «крупні п’янки», коли компанія не особливо грошовитих «трудящихся» уламували когось з «багатих трудящихся» ( після зарплати або дрібного підробітку, так званого калиму). Тоді вже і співали, і «морду били»… Одним словом – веселіше було.
Коза Зоня, освоївши оболоню, одного разу перебралася через дорогу та міст і сховалась за беріжок ставочка. Миросик довго її шукав, два рази був дома: Зоня любила тишком-нишком повернутись туди і з’їсти усе, що було насипано курям та ще й влізти на городі в капусту. От тоді… Добре, що батьки зранку до ночі були на роботі… Повертаючись вже другий раз з дому на оболоню, не на жарт наляканий Миросик нарешті запримітив з пагорба внизу, на блискучому тлі ставу, її чортячий профіль.
-- Фу! Щоб ти здохла!
Взагалі, білі кози були кращі, принаймні, було видно, коли їх нема, а та плямиста Зоня… Здається, он там щось чорно-сіре, певно, то коза… а насправді хитрунка вже в капусті, і то ще півбіди, коли у своїй, дома. Миросик тим часом сам, як те козеня, -- некерований, забавиться -- світа божого не бачить. Ще на оболоні завжди паслись дві-три корови… Він заздрив товаришу.
– Тобі добре -- корова на одному місці пасеться і така велика: далеко видно… а моя Зонька, як той чорт!
Зоня, перейшовши один раз через міст, тепер вже кожного разу сміливо йшла туди. Освоюючи нову територію, добралася аж до «Ластівки» та взялась нишпорити по столах, смакуючи залишками хліба…
– Миро! Диви! Твоя Зоня знов шпацерує до міста! – гукнув, сміючись, Миросиків товариш, завертаючи свою корову з пасовиська додому. І справді, коза, перейшовши міст, перетинала дорогу. Її чіткий рогатий профіль дріботів у напрямі ставу.
-- О зараза рогата! Щоб ти була здохла ще маленька! -- Миросик кинувся навздогін. Незнайшовши її на березі, зайшов у парк, – Зоню! Зоню! На! На! Маленька! -- Гукав він притворно лагідним голосочком і за мить, не знайшовши її, добавив сердито, – щоб тебе чорти вхопили!
Ще дорогою він виломив доброго прута
– Я тобі дам!
Знайшов Зоню біля "Ластівки". Весела компанія п’яничок, регочучи, годувала її хлібом та поїла пивом.
-- Ану чи буде пити?
-- Аво диви як п’є!
-- А ти казав, що пиво нездале!
Зоні пиво прийшлося до смаку. Миросик ледве відібрав її у веселої п’яної компанії та погнав додому, але вона весь час оберталась, норовлячи повернутись назад.
– Ах ти вредна заразо ! -- лупив її хлопець.
Вже аж на мості коза трохи втихомирилась і стала смирнішою. За мостом Миросик полегшено зітхнув: вже ми дома! -- і взявся гнати козу швидше, – я тобі дам пиво! Я тобі дам місто! Щоб ти здохла! Щоб тебе чорт вхопив!
Нараз коза, мотаючи головою, зупинилась і лягла… Миросик її вже й піднімав руками і бив - не вставала.
– Вставай, Зоню! -- хлопець кинув прута, -- ходи додому! -- благав.
Раптом вона витягула вперед свої ноги та поклала на них голову… Хлопець перелякався, сів коло неї, охопивши її за шию, раптом заплакав, – Зоню! Не помирай!
Десь через годину після того стривожена Миросикова мама знайшла Миросика в обнімку з Зонею по серед оболоні…
– Що сталося, синочку?
– Аво Зоня пішла до міста, а там коло «Ластівки» хлопи її пивом напояли! - хлопець заридав, – і тепер вона вмирає!
– Нічого їй не буде! Не плач! Ставай і йдемо!
Коза теж підвела голову…і встала.
Серпень 2012. с. Юрівка Вінницької…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МИРОСИК І ЗОНЯ
Зоня була всюдисущою та хитрішою за усіх тих кіз, котрих він пас. А за своє дитинство Миросик пас три кози та двоє козенят. Ті кози були білого кольору і їх добре і далеко було помітно на місцевості … лиш остання, Зоня, була чорненькою, з білими плямами… Ох! Перепадало ж йому, малому, за її витівки. То в чийсь город влізе, то комусь щепи обгризе -- найбільше любила вона вишневі. Вилізе передніми ратицями на стовбур тай смакує собі листя разом з молодими пагонами, а якщо невисоке деревце, то об’їсть усе, що може, ще й кору обгложе. Тож на оболоні за селом, де вона паслась, на рівні досяжності її зубів, не було живих ні деревця ,ні стебельця, ні листочка. Але, незважаючи на це, Миросик любив дивитись, як Зоня їсть, особливо, коли бралася за будяка. Своїми рухливими губами оминаючи колючки, відгризала вершечок і далі, уже обернувши, як їй треба, жувала соковитий пагін і колючі молоденькі листочки, і червоні квіти… Все ж будякам щастило більше, ніж деревам -- потерпали лиш вершечки. Від Зониного обгризання будяки лише розросталися в ширину.
Те село, де жили Миросик і Зоня, було на пагорбі, а оболоня -- внизу, біля Коропця, малої річки на межі з Підгайцями, містечком, невеличким, як та річка… Дорога, оболоня, річка, місток, ставок, а на протилежному пагорбі – Підгайці…
«Общепіт» в системі радянських державних закладів був далеко не останнім, якщо не першим шанованим трудовим народом, ну, звісно ж після «Лєніна і Капеесесу». По усій території Підгаєць «совіцька власть», як її тут називали, першим ділом, «для задовольнєнія ростущих культурних потреб трудящихся» розмістила чайні, де чаю ніхто ніколи не замовляв, і «Закусочні», які ще якось виправдовували свою загальну назву, хоч кожна з них мала окрему. Одну з перших закусочних, в Підгайцях, влучно назвали в народі «Зеленим змієм», бо розмістили її в дощатому складі, пофарбованому в модний тоді темно-зелений колір. «Ромашка», «Берізка», ресторан «Явір»… найближче до тієї оболоні, де паслась коза Зоня, знаходилась «Ластівка», такий собі кіоск, де продавали періжки, пиво і…стограм випити, як казали «трудящіїся» – сам бог наказав. Довкола того кіоску була забетонована, накрита шифером площадка із столиками, занавішена фіранками. Розміщувалась та «Ластівка» в невеличкому парку, неподалік рибгоспівського ставу. Сторожі ставка мали , як тоді говорили, свою «точку»: коли впіймали нерозторопного рибалку, то було їм і стограм, і шмат ковбаси з хлібом… Стограм йшло «одним махом», хлібом, як правило, занюхували, ковбаси шматочок- другий з’їдали... Пиво на розлив на той час було недоброї якості ( казали, що його розводить водою продавщиця), але ж яке дешеве! Пляшкове міцніше, щоправда не завжди воно було, щей дорожче. За таких обставин на столах біля «Ластівки» завжди залишався хліб на тарілочці та пиво на денці, а інколи -- півбокала… Зазвичай, там збирались невеликі компанії – два чи три клієнти, іноді випадково виникали і «крупні п’янки», коли компанія не особливо грошовитих «трудящихся» уламували когось з «багатих трудящихся» ( після зарплати або дрібного підробітку, так званого калиму). Тоді вже і співали, і «морду били»… Одним словом – веселіше було.
Коза Зоня, освоївши оболоню, одного разу перебралася через дорогу та міст і сховалась за беріжок ставочка. Миросик довго її шукав, два рази був дома: Зоня любила тишком-нишком повернутись туди і з’їсти усе, що було насипано курям та ще й влізти на городі в капусту. От тоді… Добре, що батьки зранку до ночі були на роботі… Повертаючись вже другий раз з дому на оболоню, не на жарт наляканий Миросик нарешті запримітив з пагорба внизу, на блискучому тлі ставу, її чортячий профіль.
-- Фу! Щоб ти здохла!
Взагалі, білі кози були кращі, принаймні, було видно, коли їх нема, а та плямиста Зоня… Здається, он там щось чорно-сіре, певно, то коза… а насправді хитрунка вже в капусті, і то ще півбіди, коли у своїй, дома. Миросик тим часом сам, як те козеня, -- некерований, забавиться -- світа божого не бачить. Ще на оболоні завжди паслись дві-три корови… Він заздрив товаришу.
– Тобі добре -- корова на одному місці пасеться і така велика: далеко видно… а моя Зонька, як той чорт!
Зоня, перейшовши один раз через міст, тепер вже кожного разу сміливо йшла туди. Освоюючи нову територію, добралася аж до «Ластівки» та взялась нишпорити по столах, смакуючи залишками хліба…
– Миро! Диви! Твоя Зоня знов шпацерує до міста! – гукнув, сміючись, Миросиків товариш, завертаючи свою корову з пасовиська додому. І справді, коза, перейшовши міст, перетинала дорогу. Її чіткий рогатий профіль дріботів у напрямі ставу.
-- О зараза рогата! Щоб ти була здохла ще маленька! -- Миросик кинувся навздогін. Незнайшовши її на березі, зайшов у парк, – Зоню! Зоню! На! На! Маленька! -- Гукав він притворно лагідним голосочком і за мить, не знайшовши її, добавив сердито, – щоб тебе чорти вхопили!
Ще дорогою він виломив доброго прута
– Я тобі дам!
Знайшов Зоню біля "Ластівки". Весела компанія п’яничок, регочучи, годувала її хлібом та поїла пивом.
-- Ану чи буде пити?
-- Аво диви як п’є!
-- А ти казав, що пиво нездале!
Зоні пиво прийшлося до смаку. Миросик ледве відібрав її у веселої п’яної компанії та погнав додому, але вона весь час оберталась, норовлячи повернутись назад.
– Ах ти вредна заразо ! -- лупив її хлопець.
Вже аж на мості коза трохи втихомирилась і стала смирнішою. За мостом Миросик полегшено зітхнув: вже ми дома! -- і взявся гнати козу швидше, – я тобі дам пиво! Я тобі дам місто! Щоб ти здохла! Щоб тебе чорт вхопив!
Нараз коза, мотаючи головою, зупинилась і лягла… Миросик її вже й піднімав руками і бив - не вставала.
– Вставай, Зоню! -- хлопець кинув прута, -- ходи додому! -- благав.
Раптом вона витягула вперед свої ноги та поклала на них голову… Хлопець перелякався, сів коло неї, охопивши її за шию, раптом заплакав, – Зоню! Не помирай!
Десь через годину після того стривожена Миросикова мама знайшла Миросика в обнімку з Зонею по серед оболоні…
– Що сталося, синочку?
– Аво Зоня пішла до міста, а там коло «Ластівки» хлопи її пивом напояли! - хлопець заридав, – і тепер вона вмирає!
– Нічого їй не буде! Не плач! Ставай і йдемо!
Коза теж підвела голову…і встала.
Серпень 2012. с. Юрівка Вінницької…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ОСІНЬ 12 - МАНДРИ В КОСМОСІ 26"
• Перейти на сторінку •
"МАНДРИ В КОСМОСІ 25. АНТИПАРОДІЇ. КОНДРАТЮК - КАПЕЛЮХ (вибрані тексти Поетичних Майстерень)."
• Перейти на сторінку •
"МАНДРИ В КОСМОСІ 25. АНТИПАРОДІЇ. КОНДРАТЮК - КАПЕЛЮХ (вибрані тексти Поетичних Майстерень)."
Про публікацію