Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
ПОПІДХМАРНЕ
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОПІДХМАРНЕ
...коли погода вибиває з колії, коли починається підводне плавання - а так стається кожного разу, як хмари приходять до Львова, злітаються, як відьми на шабаш, до Високого Замку, топчуться зграйками по горизонту, потім підходять-підпливають-підповзають усе ближче і ближче, і коли вже і над Городоцькою, і над Замарстинівською сипле перлистим добірним сяйвом - то сонце вже не може пробитися крізь хмари, губиться у їхніх одежах, заплутується у лабіринтах кучерів і стьожок - отоді я пірнаю.
З головою, з усією собою - пірнаю так, що очі відкрити важко і світ у мене - вже за акваріумним склом, все -отам, за тим склом, і зрозуміти сказане до тебе - то треба дуже прислухатися. Але тим легше, тим спокійніше, тиим простіше - не можеш вникнути в проблеми, які тобі і не так аж терміново треба вирішувати, та нехай собі трохи за тим склом поплавають, нічого з ними не буде...
тільки що буде з тобою
оце питання так бурунить і закипає, болить, нариває, наче болючий чиряк на .. ти знаєш якому місці, і тьохкає, і не дає запокоїтися...починає включатися давня - знову ж таки - підводна пам"ять, починають бити джерела прихованої свідомої_несвідомості, бачиш світ іншим - позавимірними 3Д чи 5Д форматами - так , якби ти сама належала тим світам і маєш відповісти, як на вищому суді - що зробила в світі цьому земному, ми ж тебе посилали...чому ти не збагнула, чому ти не переборола, чому ти вибрала шлях такий довгий і важкий...
що за місія? яким п"ятим чи сьомим елементом у цьому світі я стану, чи вже стала?
і тоді я стаю водою - прозорою, аж небо тоне і холоне у ній, сильною і стрімкою, і слова, як бистрі риби - пструги вистрибують із моїх хвиль - і я мчу, лечу, лину - я вода, я птаха, я вмію літати, вода також уміє літати, (ось, зрозуміла нарешті, так, ой, тож фізика - пара водяна підноситься угору - та до чого тут фізика?)- я лечу і несу в собі небо - і лечу в небо! чи в океан!- а хіба є різниця? небо і океан - окен неба, небо океану... нарешті ти стала собою, нарешті ти маєш ту справжню, прадавню, всесвітню волю - ти - краплина життя - живи!
....
За якийсь час отямлююсь, питаю, хто мені дзвонив, іду на виклик начальства, відповідаю на питання колег, читаю електронні листи, дерев"янію і стаю звичайним службовцем, гашу очі і блакитне полум"я всередині - відпустка в рідні краї закінчилася, ти приплила, рибко, ти вже знову на Землі...
Хмарки над Високим Замком розійшлися, сонце сідає в зелену калюжу неба на краю Городоцької, втомлені люди купують на ринку картоплю і помідори - ще ж треба зробити вечерю. Я повзу мурахою додому. Там - моя дитина. Гляну їй в очі - знову стану собою. Бо в її очах небо, ціле величезне небо любові.
"Привіт, мамусю, як Ваш день? Щось Ви втомлені в мене сьогодні... Дайте я Вас поцьомаю!"
... і знову почнеться життя!
2012
З головою, з усією собою - пірнаю так, що очі відкрити важко і світ у мене - вже за акваріумним склом, все -отам, за тим склом, і зрозуміти сказане до тебе - то треба дуже прислухатися. Але тим легше, тим спокійніше, тиим простіше - не можеш вникнути в проблеми, які тобі і не так аж терміново треба вирішувати, та нехай собі трохи за тим склом поплавають, нічого з ними не буде...
тільки що буде з тобою
оце питання так бурунить і закипає, болить, нариває, наче болючий чиряк на .. ти знаєш якому місці, і тьохкає, і не дає запокоїтися...починає включатися давня - знову ж таки - підводна пам"ять, починають бити джерела прихованої свідомої_несвідомості, бачиш світ іншим - позавимірними 3Д чи 5Д форматами - так , якби ти сама належала тим світам і маєш відповісти, як на вищому суді - що зробила в світі цьому земному, ми ж тебе посилали...чому ти не збагнула, чому ти не переборола, чому ти вибрала шлях такий довгий і важкий...
що за місія? яким п"ятим чи сьомим елементом у цьому світі я стану, чи вже стала?
і тоді я стаю водою - прозорою, аж небо тоне і холоне у ній, сильною і стрімкою, і слова, як бистрі риби - пструги вистрибують із моїх хвиль - і я мчу, лечу, лину - я вода, я птаха, я вмію літати, вода також уміє літати, (ось, зрозуміла нарешті, так, ой, тож фізика - пара водяна підноситься угору - та до чого тут фізика?)- я лечу і несу в собі небо - і лечу в небо! чи в океан!- а хіба є різниця? небо і океан - окен неба, небо океану... нарешті ти стала собою, нарешті ти маєш ту справжню, прадавню, всесвітню волю - ти - краплина життя - живи!
....
За якийсь час отямлююсь, питаю, хто мені дзвонив, іду на виклик начальства, відповідаю на питання колег, читаю електронні листи, дерев"янію і стаю звичайним службовцем, гашу очі і блакитне полум"я всередині - відпустка в рідні краї закінчилася, ти приплила, рибко, ти вже знову на Землі...
Хмарки над Високим Замком розійшлися, сонце сідає в зелену калюжу неба на краю Городоцької, втомлені люди купують на ринку картоплю і помідори - ще ж треба зробити вечерю. Я повзу мурахою додому. Там - моя дитина. Гляну їй в очі - знову стану собою. Бо в її очах небо, ціле величезне небо любові.
"Привіт, мамусю, як Ваш день? Щось Ви втомлені в мене сьогодні... Дайте я Вас поцьомаю!"
... і знову почнеться життя!
2012
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
