
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.28
18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя.
Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з
2023.03.28
16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
2023.03.28
15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”.
Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф
2023.03.28
10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
2023.03.28
08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
2023.03.28
06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
2023.03.28
05:43
Заплющую очі і бачу
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
2023.03.27
19:44
Веди мене крізь темний коридор,
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
2023.03.27
16:03
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
2023.03.27
14:39
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
2023.03.27
12:41
Темно-червоні суцвіття щириці
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
2023.03.27
11:04
Ніч. Святі й пророки встали із гробів
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
2023.03.27
09:56
Вітер верби та води
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
2023.03.27
02:23
А пам’ятаєш ти, як я ходив слідами,
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
2023.03.27
00:45
Посиніли губи помітно -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
2023.03.26
23:49
І зорі, і місяць, і мрії про тебе,
І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
ПОПІДХМАРНЕ
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОПІДХМАРНЕ
...коли погода вибиває з колії, коли починається підводне плавання - а так стається кожного разу, як хмари приходять до Львова, злітаються, як відьми на шабаш, до Високого Замку, топчуться зграйками по горизонту, потім підходять-підпливають-підповзають усе ближче і ближче, і коли вже і над Городоцькою, і над Замарстинівською сипле перлистим добірним сяйвом - то сонце вже не може пробитися крізь хмари, губиться у їхніх одежах, заплутується у лабіринтах кучерів і стьожок - отоді я пірнаю.
З головою, з усією собою - пірнаю так, що очі відкрити важко і світ у мене - вже за акваріумним склом, все -отам, за тим склом, і зрозуміти сказане до тебе - то треба дуже прислухатися. Але тим легше, тим спокійніше, тиим простіше - не можеш вникнути в проблеми, які тобі і не так аж терміново треба вирішувати, та нехай собі трохи за тим склом поплавають, нічого з ними не буде...
тільки що буде з тобою
оце питання так бурунить і закипає, болить, нариває, наче болючий чиряк на .. ти знаєш якому місці, і тьохкає, і не дає запокоїтися...починає включатися давня - знову ж таки - підводна пам"ять, починають бити джерела прихованої свідомої_несвідомості, бачиш світ іншим - позавимірними 3Д чи 5Д форматами - так , якби ти сама належала тим світам і маєш відповісти, як на вищому суді - що зробила в світі цьому земному, ми ж тебе посилали...чому ти не збагнула, чому ти не переборола, чому ти вибрала шлях такий довгий і важкий...
що за місія? яким п"ятим чи сьомим елементом у цьому світі я стану, чи вже стала?
і тоді я стаю водою - прозорою, аж небо тоне і холоне у ній, сильною і стрімкою, і слова, як бистрі риби - пструги вистрибують із моїх хвиль - і я мчу, лечу, лину - я вода, я птаха, я вмію літати, вода також уміє літати, (ось, зрозуміла нарешті, так, ой, тож фізика - пара водяна підноситься угору - та до чого тут фізика?)- я лечу і несу в собі небо - і лечу в небо! чи в океан!- а хіба є різниця? небо і океан - окен неба, небо океану... нарешті ти стала собою, нарешті ти маєш ту справжню, прадавню, всесвітню волю - ти - краплина життя - живи!
....
За якийсь час отямлююсь, питаю, хто мені дзвонив, іду на виклик начальства, відповідаю на питання колег, читаю електронні листи, дерев"янію і стаю звичайним службовцем, гашу очі і блакитне полум"я всередині - відпустка в рідні краї закінчилася, ти приплила, рибко, ти вже знову на Землі...
Хмарки над Високим Замком розійшлися, сонце сідає в зелену калюжу неба на краю Городоцької, втомлені люди купують на ринку картоплю і помідори - ще ж треба зробити вечерю. Я повзу мурахою додому. Там - моя дитина. Гляну їй в очі - знову стану собою. Бо в її очах небо, ціле величезне небо любові.
"Привіт, мамусю, як Ваш день? Щось Ви втомлені в мене сьогодні... Дайте я Вас поцьомаю!"
... і знову почнеться життя!
2012
З головою, з усією собою - пірнаю так, що очі відкрити важко і світ у мене - вже за акваріумним склом, все -отам, за тим склом, і зрозуміти сказане до тебе - то треба дуже прислухатися. Але тим легше, тим спокійніше, тиим простіше - не можеш вникнути в проблеми, які тобі і не так аж терміново треба вирішувати, та нехай собі трохи за тим склом поплавають, нічого з ними не буде...
тільки що буде з тобою
оце питання так бурунить і закипає, болить, нариває, наче болючий чиряк на .. ти знаєш якому місці, і тьохкає, і не дає запокоїтися...починає включатися давня - знову ж таки - підводна пам"ять, починають бити джерела прихованої свідомої_несвідомості, бачиш світ іншим - позавимірними 3Д чи 5Д форматами - так , якби ти сама належала тим світам і маєш відповісти, як на вищому суді - що зробила в світі цьому земному, ми ж тебе посилали...чому ти не збагнула, чому ти не переборола, чому ти вибрала шлях такий довгий і важкий...
що за місія? яким п"ятим чи сьомим елементом у цьому світі я стану, чи вже стала?
і тоді я стаю водою - прозорою, аж небо тоне і холоне у ній, сильною і стрімкою, і слова, як бистрі риби - пструги вистрибують із моїх хвиль - і я мчу, лечу, лину - я вода, я птаха, я вмію літати, вода також уміє літати, (ось, зрозуміла нарешті, так, ой, тож фізика - пара водяна підноситься угору - та до чого тут фізика?)- я лечу і несу в собі небо - і лечу в небо! чи в океан!- а хіба є різниця? небо і океан - окен неба, небо океану... нарешті ти стала собою, нарешті ти маєш ту справжню, прадавню, всесвітню волю - ти - краплина життя - живи!
....
За якийсь час отямлююсь, питаю, хто мені дзвонив, іду на виклик начальства, відповідаю на питання колег, читаю електронні листи, дерев"янію і стаю звичайним службовцем, гашу очі і блакитне полум"я всередині - відпустка в рідні краї закінчилася, ти приплила, рибко, ти вже знову на Землі...
Хмарки над Високим Замком розійшлися, сонце сідає в зелену калюжу неба на краю Городоцької, втомлені люди купують на ринку картоплю і помідори - ще ж треба зробити вечерю. Я повзу мурахою додому. Там - моя дитина. Гляну їй в очі - знову стану собою. Бо в її очах небо, ціле величезне небо любові.
"Привіт, мамусю, як Ваш день? Щось Ви втомлені в мене сьогодні... Дайте я Вас поцьомаю!"
... і знову почнеться життя!
2012
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію