Дякую, що зрозумів.
Не знаю, чи читаєш мене досі. Мабуть, ні. Але все-таки відчув - і дав заглянути у заморожені картинки своєї реальності.
Я щаслива. Якось по-справжньому, як дитина. Бо ти - на нашій спільній горі духовності. На нашому Кайласі. І мені вкотре хочеться вірити, що звідти ти вже не впадеш.А у мене буде можливість долучитися ... наприкінці життя.
Вибач, але у підніжжі гори теж багато справ: потрібно підштовхувати тих, хто не може піднятися ; допомагати тим, хто скочується; а тим, хто ходить навколо гори і не бачить її, говорити, кричати, махати руками - "Є ЩОСЬ більше, аніж калюжі під ногами!!!!"
Як не дивно, мені тут подобається - Додому я завжди встигну, там мене завжди чекатимуть, а от чи матиму можливість ще щось таке пережити тут, на Землі, не знаю.
Я люблю людей. Хоч дуже часто вони роблять мені боляче - засмучуть... Я повинна бути з ними. Інакше ВІН не повертав би мене тричі на землю, дописуючи мою історію. Інакше я б вже багато земних років сиділа пророче омріяним ангелом на вершині світу , спостерігаючи за плином часу та людей внизу.

Колись ця мить обов*язково настане.

І я дуже надіюсь, що тоді я побачу щасливі країни та щасливі обличчя людей: чисті ріки, водограї, зелені ліси та поля, сміх, спів, танці,- а не повені, війни, розрухи, урагани.

Я щаслива. Тому, що відчуваю, що ти теж щасливий.

Це ріка Гармонія.
Дякую, що зрозумів.