"Заходить сонце. Гасне хмара..."
Чи то вірші Ваші чи кара?
Де б не відкрила я сторінку,
там про кохання, про домівку,
про те, як народила мати
для нас поета. Як завзято
він проростав у землю рідну,
як величав людину бідну,
як колоском зростав пшениці,
як нахилявся до землиці
і, як дозрівши, в нагороду
він хлібом став свого народу.
Духовним хлібом. Ваша книга -
то ялівець, зима, відлига,
то скатертина шита болем,
то чорні коні білим полем,
що мчать до серця українця,
то келих сповнений по вінця.
Ще мить і те вино пянюще
залиє душу. Всюдисуще
дощем проллється Ваше слово
і проросте обовязково
на нивах рідної країни
пшеничний лан, там де руїни
були колись. О, Україно,
яке поетове коліно
змогло нам народити сина?
Від скіфів він котра дитина?
Чи від Адама ця дорога
його подібності до Бога?
Спочатку слово. Потім дія.
І сповниться, здійсниться мрія
поета нашого, співця
розпяття, болю, ялівця.
Озветься мас, народу лава
і прогримить: "Героям слава!"

2012