Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ДО ТЕМИ "ЧОРНИЙ ЧОЛОВІК"
Вмирають друзі і вмирає степ.
Зникають села у старій Європі.
Базарніє усе мені святе.
А душі – наче раки ув окропі.
І мій десь бродить чорний чоловік.
Мене шукає, чи мене чекає?
До підлості ворожої я звик.
Його ж іще у дзеркалі не знаю.
Хоча він знав поетів багатьох...
Він не дає, мені здається, тіні,
Блукаючи дорогами епох,
Висушуючи душу до пустині.
Він любить також душу купувать
За золото, за славу, за пригоди.
Міняє стать, аристократ і тать,
Нешлюбний син суспільства і природи.
На ньому чорний дорогий костюм,
Сорочка срібна, золотий перстеник.
Він, бачив я, не їсть святу кутю.
Він не поет, і він не неврастенік.
Він знає пекло. Видно по очах...
Він у раю знайомих має вдосталь.
Говорить тихо, більше – при свічах.
Приставлений, мов до Христа апостол.
До когось він приставлений завжди.
Як тінь до світла, наче біль до щастя.
Як чорна склянка мертвої води
До білого вина мого причастя.
Із задзеркалля він сюди явивсь.
Туди й мине, коли його покличуть...
Я був із ним на Ти...
А хто на Ви –
Не пам’ятає вже його обличчя.
Після його відвідин
На душі,
Як у порожній і холодній хаті.
Бери свічу. По дзеркалі пиши,
Коли ридати хочеться й ригати.
Ти рушниками дзеркало завісь.
Зітри із нього риси випадкові –
І знов у радість повернеться «жись»,
Як ті оно узори рушникові.
І ти, уже підстрелений на смерть,
Воскреснеш знов.
Солоний мед сльозини
Тебе до райських спогадів пройме
І до пекельних смол, від болю синіх.
У кожного свій чорний чоловік.
Тим більший він, чим нижче Сонце сіло...
Мій добрий ангел, він до нього звик,
Як і душа до свого звикла тіла.
Я, блудний син, терплю земну печаль.
Душа аборт зробила. Порожнеча.
Натільний хрест мій – юна тінь меча,
Що неповторно довшає підвечір.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДО ТЕМИ "ЧОРНИЙ ЧОЛОВІК"
Вмирають друзі і вмирає степ.Зникають села у старій Європі.
Базарніє усе мені святе.
А душі – наче раки ув окропі.
І мій десь бродить чорний чоловік.
Мене шукає, чи мене чекає?
До підлості ворожої я звик.
Його ж іще у дзеркалі не знаю.
Хоча він знав поетів багатьох...
Він не дає, мені здається, тіні,
Блукаючи дорогами епох,
Висушуючи душу до пустині.
Він любить також душу купувать
За золото, за славу, за пригоди.
Міняє стать, аристократ і тать,
Нешлюбний син суспільства і природи.
На ньому чорний дорогий костюм,
Сорочка срібна, золотий перстеник.
Він, бачив я, не їсть святу кутю.
Він не поет, і він не неврастенік.
Він знає пекло. Видно по очах...
Він у раю знайомих має вдосталь.
Говорить тихо, більше – при свічах.
Приставлений, мов до Христа апостол.
До когось він приставлений завжди.
Як тінь до світла, наче біль до щастя.
Як чорна склянка мертвої води
До білого вина мого причастя.
Із задзеркалля він сюди явивсь.
Туди й мине, коли його покличуть...
Я був із ним на Ти...
А хто на Ви –
Не пам’ятає вже його обличчя.
Після його відвідин
На душі,
Як у порожній і холодній хаті.
Бери свічу. По дзеркалі пиши,
Коли ридати хочеться й ригати.
Ти рушниками дзеркало завісь.
Зітри із нього риси випадкові –
І знов у радість повернеться «жись»,
Як ті оно узори рушникові.
І ти, уже підстрелений на смерть,
Воскреснеш знов.
Солоний мед сльозини
Тебе до райських спогадів пройме
І до пекельних смол, від болю синіх.
У кожного свій чорний чоловік.
Тим більший він, чим нижче Сонце сіло...
Мій добрий ангел, він до нього звик,
Як і душа до свого звикла тіла.
Я, блудний син, терплю земну печаль.
Душа аборт зробила. Порожнеча.
Натільний хрест мій – юна тінь меча,
Що неповторно довшає підвечір.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
