З’єднаймо списи, і допоки вогонь не згаса,
Сухими губами промов: «Я люблю!» відчайдушно.
Згвалтовану шершнем троянду цілує оса,
І кіт жовтоокий нахабно вдирається в душу.
Сухими устами промов споконвічне: «Прости».
А, може, «Іди», а чи, може, «Не треба, зостанься».
В новинах розкажуть - згоріли останні мости,
І в небо злетіли півсотні підірваних станцій.
І сотні моїх, невідкритих Колумбом, Америк,
Що десь під ребром причаїлись і можуть відкритись,
Зростуть до безумства банальних жіночих істерик,
Згадавши про право відверто і щиро розлитись.
І гріх тим рукам, що мої витиратимуть сльози,
Якщо не зійдуться з моїми в обіймах шалених.
Невже ти дозволиш отому страшному склерозу
Мене забувати, щоб знов забувати про мене?
З’єднаймо списи, і допоки жаринки ще тліють,
Відкрий у мені хоч одну з багатьох невідомих.
Хай руки твої моїм пальцям таємно радіють.
І мліє під шершнем троянда від ніжної втоми.
2012.