Як не крути - перевертні, все ж, існують.
Вони рвуться до влади і б’ються за теплі крісла.
Між злом і добром більше не балансують,
Бо вважають себе богами, над нами ж, звісно.

Топчуть мову народу, нищать її щосили –
Вона їм поперек горла, а чи як біс у ребра.
Вони дусяться нею, здається уже аж сині…
У кожного з них, давно не людські потреби.

Вони брешуть так щиро, що майже самі в це вірять.
Їхні вчинки безкарні і схожі на божевільні.
Але, вірити в те, що не люди вони, а звірі,
Усе ж відмовляються – мають серця невільні.

Їх не варто боятись – це дуже слабкі істоти.
Вони зовсім безсилі, без власної волі духу.
Істоти ці знають правду, знають, напевно, хто ти,
Саме тому бояться, нащуривши оба вуха.

Попри все, вони вірять, що не діждуться кари,
Ані повстання, ані справедливих акцій,
Тому, що за ними покірно ідуть отари –
Дике стадо овець, здатних лиш на овації.

А як же хочеться, іноді, помилятися…