* * *
Я тимчасовий на землі.
І розуміння тимчасовості
Для мене є мірилом совісті
Й ціною хліба на столі.
Мене – не стане. А проте
Палить мости я не збираюся
І все частіше озираюся:
Чи й після нас трава росте.
1990


* * *
Шаную ворога свого
І хитрого, і злого –
Остерігаюся його
І жду від нього всього.
Та забуваю в суєті,
Що в мене за спиною
Мені готують пастку ті,
Хто їсть і п’є зі мною.
1990


* * *
Казали: «Щастя не проспи…»
Я завжди рано прокидався,
Для всіх – щасливим прикидався,
А сам собі – тихцем: «Терпи…»
Терпи й зубами не скрипи.
Немає щастя?
Все – омана?

Після біди Ленінакана
Шепчу я:
«Горя не проспи…»
1993


* * *
Поезія середини не зна:
Якщо вже любить – любить до нестями,
Ненавидить словами й почуттями
Аж до сльози самісінького дна.
Служанкою ніколи не була,
Під ноги не стелилася нікому,
Згоряла в хижім полум’ї дотла
І знов цвіла на згарищі гіркому.
1993


* * *
Чого б мені не впасти на межі
Під зливою?
Впаду собі під зливу,
Відмию від столітньої іржі
Сльозу свою,
Колись таку щасливу!
15.08.1997


* * *
Погомонів
Зі старою людиною,
Геть-бо самотньою,
Бідною-бідною, –
Може, з останньою,
Може, з єдиною
Щирою, доброю,
Більше,
Ніж рідною…
26.01.1998


* * *
І слово нещире,
І думка лукава
Відсутні
У творчій моїй
Самоті,
Оскільки поезія –
Совісна справа:
Вона ж як молитва
У грішнім житті!
08.06.1998


* * *
Я розлюбив
свої вчорашні вірші
За їхню недовершеність –
Хай інші
Народжуються завтра
Із любові
З кровинкою
в кожнісінькому
Слові!
14.03.1998


* * *
Ось тепер моя хата і справді –
Скраю:
Всі дороги в майбутнє –
Біжать віддалік…
Ой, багато,
Занадто багато я знаю!
Небезпечний я чоловік…
1999


* * *
Бузок брунькується.
Теплішають стосунки
Землі і вітру.
Сонце долива
В терпіння чашу
Золотаві трунки.
Росте в яру
Борщева кропива.
1999



* * *
Самотність –
Вершина творення:
Може, якраз сьогодні
Я докопаюсь до кореня,
Схованого в безодні.
Може, ось в цю хвилину,
Щойно зійде зоря,
Я віднайду Людину
Помацки, без ліхтаря…
2000


* * *
Визбирую каміння на горбах
Своєї долі й зношу на долину;
Неначе віл труджуся,
Та хіба
За всі спожиті дармові хліба
Сплачу
В кінці життя свого
Данину?!
2001


* * *
Перечитав старі чорновики –
В життєву суть
свої заглиблювання
пробні…
Яка ж невпевненість невмілої руки,
Які ж наївні мрії і думки,
Які ж чуття…гарячі
й непідробні!
2001

(с) Низовий Іван Данилович
«Пора косовиці» (вірші, поема)
К.: Радянський письменник. – 1990. – 102 с. – С. 79

(с) Низовий Іван Данилович
«Горобина ніч» (поезії)
Луганськ. – 1992. – 64 с. – С. 28

(с) Низовий Іван Данилович
«Нема переводу» (лірика)
Дубно: Наш край. – 1993. – 46 с. – С. 12, 15

(с) Низовий Іван Данилович
«За овидом сивим» (лірика)
Должанськ. – 1998. – 68 с. – С. 45

(с) Низовий Іван Данилович
«Падолист» (лірика)
Луганськ. – 1999. – 126 с.

(с) Низовий Іван Данилович
«Я з такої глибинки» (лірика)
Луганськ: Русь. – 1999. – 76 с., портр. – С. 14, 26

(с) Низовий Іван Данилович
«Осанна химері» (поезії)
Луганськ: Русь. – 2000. – 68 с., портр. – С. 47

(с) Низовий Іван Данилович
«В раю, скраєчку» (поезії останніх літ)
Луганськ: Укрроспроммаш. – 2001. –
180 с., портр. – С. 6, 103