Поезія у всьому знає міру,

У розмірі, у ритмі, у словах,

І той, котрий бере у руки ліру,

Повинен бути чистим у думках.



Він не повинен прагнути наживи,

А світло чисте у думках нести,

І відкидаючи слово фальшиве,

В віршах в майбутнє зводити мости.



Жити для того щоби говорити,

Яке чарівне та п’янке життя

Що рідна мова це безцінний злиток,

І як кохати до «не забуття».



Зразковим бути в вчинках та ідеях,

І для людей світити в темноті

Відомості не прагнути своєї,

Палаючи в словесному вогні.



Горіти так як в Сонце в небі світить,

Промінцями кохаючи усіх.

Тоді думки розквітнуть наче квіти,

І він у них залишиться навік.



И лиш тоді назвуть його Поетом,

Наступні покоління все поймуть,

А ті котрі кличуть себе " Сонетом",

Зовсім не знають в чому правди суть.



Поезія у всьому знає міру,

У розмірі, у ритмі, у словах,

І той, котрий бере у руки ліру,

Повинен бути чистим у думках.