Я завжди хотів написати щось почавши зі слова Мала.
щось ніби - Мала, памятаєш оті вихідні, ту осінь,
той жовтень, дощі за вікном, словом, всю ту стихію, що нас звела
і всю ту траву, що між нами росла?
але яка тримала нас разом і досі.

А потім – кілька рядків про то, як «це» у нас було,
що ти схожа була на всіх оцих змій, ненаситних левиць, чи грайливих кішок,
що ми відчували як вдосконалюємо мультикультурне це ремесло,
а бОги любові аби повчитись пряму трансляцію
дивилися з нашого ліжка

Далі, Мала, варто було б згадати якісь міста
бажано нетутешні, Відень, Париж, Варшава...
те як у них на гарненьких алеях і пішохідних мостах
пахло якимись частинами твого тіла,
ну і звичайно ж кавою.

І ще, Мала, не забути порожні вокзали і поїзди,
літаки, яким терміново треба відносити наше кохання
квіти на підвіконні, чи на пероні, останні слова, «не йди»,
і погодні умови жахливі повинні бути
в період чекання.

А потім знаєш, Мала, краще щоб хтось помер,
і найліпше щоб це стосунки наші сконали від відстані передозу
тоді б ми втопилися у самоті ніби консерва
у банці із під консерв,
і порівняння химерні вигадували б цьому психозу.

Не ображайся,Мала, та в цьому листі-нелисті сконаю лиш я
і лише в твоєму лексичному світі сконаю, ніби латинська мова.
а ти, Мала – ліпше придумай собі ім’я,
а потім знайди для імені цього
слово.