Я на всіх приміряла любов до одного в житті.
І комусь зашироко було в ній, комусь тіснувато.
І вона трохи вицвіла, трохи упала в ціні,
Але все ж не втомилась на тебе одного чекати.

Кілька латаних дір і заплатка з долоню твою.
Може, відблиск вже інший, бо очі мої потьмяніли.
Я була би вже рада, та щойно її загублю,
То без неї і кроку ступити я вже не зумію.

Я її розтягнула на довгі роки і шляхи,
І хоча зарікалась з собою кудись її брати,
Вона кожного разу тремтіла, а може це ти,
І себе розплітала помалу на нитки-цитати.

Так що вигляд у неї тепер не такий, як колись.
І не викинеш зовсім, і знаю, що гріш її плата.
І мене запевняють, що клином світи не зійшлись...
Вона зшита на тебе, кому ж її подарувати?

2012-03-11