Світало. Прокидалося село.
Досвітнє соло прогорланив півень.
Прокашлявся спросоння пес Бровко,
засвідчуючи свій собачий рівень.

Заблеяли овечки із кошар.
Надривну фугу затягли корови.
Одразу з forte молодий лошак
поліфонію крає світанкову.

По-лідерськи заґелґотів гусак,
хизуючись у гусячій родині:
який-бо він до музики мастак.
Фальцетом покувікували свині.

Коли на хвилю свійський хор стихав,
тихенько шепотіли верболози,
і запускали в небо понад став
пасажі соловейки-віртуози.

Висвистували арії шпаки.
У піднебессі заливався жайвір.
Синички дзенькотіли залюбки.
В кущах же горобці зчиняли гамір.

Лічило вік зозулине “ку-ку”.
Тужливо пугач десь гугнявив басом…
Я слухав цю симфонію тремку
і чудувався: не в селі я часом?

Ачей, не на обійсті я?! Та ні! -
У філармонії, о Матінко Пречиста!
І чую п'єсу “Ранок на селі"
У віртуознім соло кларнетиста!

Майстерно пальці пестять інструмент,
він ожива в руках у свого пана:
співа душа, улита у кларнет…
Моя ж душа від насолоди п’яна…

*Під враженням від виконання на кларнеті п’єси «Ранок на селі»
з імітацією звуків тварин та птахів