(Триптих)

1.
Стою біля вікна. Одна
холодна біла тишина
заполонила все навколо.
І навіть вітер срібне соло
в угоду тиші перервав.
До часу ноти заховав,
щоб згодом засвистіти знову
сумну мелодію казкову
для кришталевої зими,
махнути сильними крильми
і завертіти хуртовину.
Кружляти в танці без упину,
щоб небеса на землю впали
в екстазі білої опали.
Вповзає в душу тишина -
як бурі вісниця вона.

2.
Стіна. Старий годинник з боєм.
Летять сніжинки білим роєм
у привідчинене вікно.
Кохання - випите вино.
І спомин - полином пропах...
Сніжинки тануть на губах
і тане час... Старий годинник
секунди лічить безупинно.
У тьмянім світлі тишини
у вічність падають вони.
Годину сповістять грайливо
дзвінкого бою переливи.
Вечірніх сутінків ковток,
календаря новий листок -
повернуть втрачену надію,
прийдешніх днів солодку мрію.

3.
Зима. Відчинене вікно.
Ця ніч зі мною заодно.
Тремтить кохання ніжний птах
в моїх невпевнених руках.
Не гріє душу подих болю,
я птаха випущу на волю -
нехай розправить дужі крила
над почуттям, що я згубила.
...Хитнулась вітром біла штора,
сніжинок пелена прозора
сипнула холодом навколо.
У небі місяць - жовте коло,
на тлі його далека пташка
летить в нову чарівну казку.
У тихім сяйві сніг іскриться.
Насправді все чи, може, сниться?