Плакала гіркими сльозами
Мати над будущинов доні:
- Ну, не йди ти тими стежками –
Там розтопчуть дикії коні…

Ну , люби ти свою країну …
- Не свою, матусю, а нашу! :
В колискових твоїх щоднини
Її пила, їла у кашах…

І бабуся вчила молитись
На вкраїнській мові в два рочки.
Як я , мамо, можу змінитись:
Ти ж цю мову вшила в сорочку!

Як я можу просто зоріти,
Що її закинули в клітку?!!
Що чужою мовою діти
Пишуть в інтернетівській сітці?!!

І з екрану музика лине,
Експансивно, що аж ґвалтує.
Чи в державі я – не людина?!!
Чи кричу – ніхто вже не чує?!!

Твої сльози, мамо, - як терня:
Тільки колять ноги не взуті.
Я з дитинства йду – я не верну,
Всі чекають - всі на розпутті!

Метри лиш мого марафону,
Молюсь, не розтягнуться в роки.
З інших міст у межах кордону
Чую я співзвучнії кроки!

Ми йдемо у юрми – крізь юрми -
Підбираєм душі магнітом.
Ну коли лякали нас тюрми?!
Т-У-Т – Т-Ю-Р-М-У нам хочуть зробити!
***
Краще мало – та зовсім вільна!
Швидкоплинно – в річці свободи!
Вони скажуть: я – божевільна… 
Одержима своїм народом!

Та насправді все дуже просто:
Не відтяти і не забути!
Ми не гості отут! Не гості!
Ми – пани!! Ми не вмієм в путах!