Той день минув, коли любив Ти,
Себе відкрити не боявсь,
Коли бездумно й не заради
В чоло так ніжно цілував.
Вже стільки правил назбиралось,
Що стогне вся душа моя.
Любов на волю виривалась,
Та в клітку загнана… І я
Не бачу змісту в днях минулих,
Зігрітих сонячних теплом,
Бо сильна вже від бід прибулих,
І мудрість закриває зло,
Немає вже обгортки щастя,
Нальоту радості нема,
Весна мені уже не здасться,
Вона мене усю пройма…
Спокійно, тихо, без надміру
Знімаю зашморг я із шиї,
Але у що тепер повірю,
Коли навколо вітер виє?
Чи та моя обгортка, може,
Тобі так до душі припала?
Та в чужих шатах - так не гоже,
Голуб мене таку, як стала,
Бо лиш тепло загоїть рани
І спокій серцю поверне
І хай між нас на мить не стане
Розлук чар-зілля запашне,
Бо якщо любиш – не плануй,
За нас усе вже спланували,
Короткий час наш не марнуй,
Бо ще нікому не додали.