Два опасисті ведмеді
продавали бочки з медом
всім звірятам лісовим –
погукали до сови:

«Мед скуштуй-но, люба сово,
він без цукру, чесне слово,
на ніч ложкою черпни –
гарантуєм гарні сни»

А сова: «смішна затія,
бо не сплю, не сплю вночі я –
бо пишу вірші , та ще й
я полюю на мишей

Зайцю теж пропонували:
«Мед бери, його в нас валом!»
Заєць носом покрутив
і утік від смакоти.

Адже це не морква сита,
не капуста соковита,
і не ріпа, й не буряк –
має заєць власний смак.

З вовком теж не сталось дива –
вовка тягне на м’ясиво,
і до того ще й сире.
Мед у горлі лиш дере.

Сподівалися на лиску:
«Мед купи, кумо, - від тиску!»
Їм кокетливо кума:
«В юних тиску ще нема».

Білка, видра і куниця
похвалили для годиться.
Взяли б клеїти горшки,
але надто він важкий.


Не любитель меду й олень,
бо немає в меді солі,
а колючим їжакам
бочка з лубу не така.

Так до вечора ведмедям
не вдалось продати меду.
Крам вантажили на віз,
прикро стало аж до сліз.

Вже дорогою додому
старший скаржився малому:
«Ех, ніхто насправді мід
так не любить , як ведмідь».