Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Скляний берег
В парку МакКеррічер, поблизу міста Форт Бреґґ (США, штат Каліфорнія) існує пляж, на якому замість піску, берег встелений різнокольоровими скляними камінцями. Ні, це не диво природи. Хоча природа доклала достатньо зусиль, щоб колишнє сміття стало дивною прикрасою цього пляжу. Не обійшлося і без допомоги людей, які зрозумівши помилку минулого - прибрали більшу частину сміття з цих берегів.
Все почалося з того, що із 1949 року, тут був гігантський смітник, на який звозили старі автомобілі, промислове сміття та відпрацьовану техніку. Але в 1967 році, помилку зрозуміли, і смітник спочатку закрили, а потім прибрали. На березі залишались лише дрібні його залишки та бите скло. Через десятиліття скло перетворилося на різнокольорові, витесані морською водою, камінці.
Вже починаючи з 80-х років, це місце стало приваблювати відвідувачів і «народних умільців», які почали використовувати ці камінчики для прикрас. А починаючи з 2002 року Скляний пляж (як офіційно він тепер називається), стали відносити до території парку. Пляж був повністю прибраний від зайвого сміття, але інколи можна натрапити на поодинокий металевий предмет, що нагадає про колишнє минуле цього місця.
Сюди щорічно приїжджає багато відвідувачів. І навіть можна захватити з собою декілька камінчиків, хоча це тепер заборонено законом - заповідна зона. )
Колись і скло стає мов цінний камінь
(Нечасто, зрідка, винятково так).
В солоних хвилях, ця сучасна гавань -
Людське сміття, карбоване в літах.
Красивий берег наче самоцвіти –
Страшне минуле зникло, вже пройшло.
Мов компроміс у прагненнях змінити
Й своїх помилок виправити тло.
Чи знайде скільки виправдань природа?
Вже інших місць, не тільки берегів.
Казково тут, дивитись насолода,
Якщо смітник із пам’яті зітлів.
Цей світ милує очі. Як чудово!
Лиш брухт деінде. Може дежавю?).
Сумують краби у скляному домі,
Без нарікань на долю вже свою.
7.10.2012 (14.10.2012)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)