Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Скляний берег
В парку МакКеррічер, поблизу міста Форт Бреґґ (США, штат Каліфорнія) існує пляж, на якому замість піску, берег встелений різнокольоровими скляними камінцями. Ні, це не диво природи. Хоча природа доклала достатньо зусиль, щоб колишнє сміття стало дивною прикрасою цього пляжу. Не обійшлося і без допомоги людей, які зрозумівши помилку минулого - прибрали більшу частину сміття з цих берегів.
Все почалося з того, що із 1949 року, тут був гігантський смітник, на який звозили старі автомобілі, промислове сміття та відпрацьовану техніку. Але в 1967 році, помилку зрозуміли, і смітник спочатку закрили, а потім прибрали. На березі залишались лише дрібні його залишки та бите скло. Через десятиліття скло перетворилося на різнокольорові, витесані морською водою, камінці.
Вже починаючи з 80-х років, це місце стало приваблювати відвідувачів і «народних умільців», які почали використовувати ці камінчики для прикрас. А починаючи з 2002 року Скляний пляж (як офіційно він тепер називається), стали відносити до території парку. Пляж був повністю прибраний від зайвого сміття, але інколи можна натрапити на поодинокий металевий предмет, що нагадає про колишнє минуле цього місця.
Сюди щорічно приїжджає багато відвідувачів. І навіть можна захватити з собою декілька камінчиків, хоча це тепер заборонено законом - заповідна зона. )
Колись і скло стає мов цінний камінь
(Нечасто, зрідка, винятково так).
В солоних хвилях, ця сучасна гавань -
Людське сміття, карбоване в літах.
Красивий берег наче самоцвіти –
Страшне минуле зникло, вже пройшло.
Мов компроміс у прагненнях змінити
Й своїх помилок виправити тло.
Чи знайде скільки виправдань природа?
Вже інших місць, не тільки берегів.
Казково тут, дивитись насолода,
Якщо смітник із пам’яті зітлів.
Цей світ милує очі. Як чудово!
Лиш брухт деінде. Може дежавю?).
Сумують краби у скляному домі,
Без нарікань на долю вже свою.
7.10.2012 (14.10.2012)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
