«Маріо йде грабувати банк…»

Мультфільм «Пограбування по…»

Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Наче, вибухнула бомба посеред Європи,
Бо у всіх-усіх одразу появився клопіт.
Перш за все, татари мали в похід готуватись.
Розуміли, що їм ляхів нічого боятись.
Ті не стануть на дорозі. Усе ж зі Стамбула
До короля із вимогою посланці прибули.
Зажадали, щоб татарам там не заважали
І в похід Галичиною пропустити мали.
А ще мали приструнити козаків. Татари
Боялися, що в поході ті на них ударять.
Ляхи, звісно, відмовили, гонор показали,
Але потім заважати татарам не стали.
Потім ще татари в турків поміч попросили,
Щоби флотом перехід їх за Дніпро прикрили.
Бо ж козаки… А, крім того, щоб підстрахуватись,
Кинулися і з Москвою також домовлятись.
Щоб Січі не помагала, зброї не давала.
Та й сама на Кримське ханство часом не напала.
Москалі на все пристали та наобіцяли.
Хоч татари обіцянкам тим віри не мали.
Знали, що москаль, що хочеш може обіцяти,
Але слово оте царське нічого не варте.
Щоб козаки за ордою не швидко ганяли,
То татари табуни в них за весну покрали.
Тож, як видно, хоч татари на угрів збирались
Та найбільше в тім поході козаків боялись.
За тим часом вже і цісар про похід дізнався,
Ґвалт страшенний у Австрії одразу піднявся.
Бо ж Угорщиною цісар володів в ту пору.
Папа римський того ґвалту долучився скоро.
Стали думати-гадати, як сили збирати.
Узялись просити ляхів татар не пускати.
Ті відмовити не сміли, адже папа просить.
Та ото наобіцяли і вважали – досить.
А ще удвох до козаків посланців послали,
Бо на одних сподівання, мабуть тільки й мали.
Вся Європа на ту пору про них говорила,
Як вони непереможних не раз турок били.
Ляхи, що на Україні з Жолкевським стояли
Війська всього дві тисячі кварцяного мали.
А хан, чули сотню тисяч в похід піднімає.
Тож Жолкевський зупинити його сил не має.
На козаків ляхи перше звисока гляділи,
Тепер же самі в козацтва помочі просили.
Та козаки і без ляхів руки не складали,
А загони вже зарані для бою збирали.
Один з таких Наливайко набирати взявся.
Він із князем із Острозьким таки розпрощався.
Може, тому, щоби турки князя не винили.
Звісно, що ті всі б загони орду не спинили
Та пошарпали б добряче, сили б підірвали.
Отож, значить, папа й цісар посланців послали
Аж на Січ – бо на козаків була в них надія,
Що вони орду спинити на шляху зуміють.
Тож, куди не кинь, одначе, козаки - єдина
Сила, що татар і турок не один раз била.
Тож іще у листопаді про похід дізнались,
А вже весна проминає – орда все збиралась.
Арон-деспот, що на троні у Молдові всівся,
Наче вуж на сковорідці у той час крутився.
І з цісарем вів таємні весь час перемови,
І татарам помагати давав чесне слово.
Кому більше прихилявся – то важко сказати.
Але на шляху ординськім складав провіанти.
Табуни коней зусюди для татар зганяли,
Аби вони у поході собі свіжих мали.
Тож не дивно, що козаки про те усе взнали.
То взимку із Лободою туди завітали.
Погромили весь Оргеєв, здобичі набрали.
Та й пішли, хоч молдовани вслід за ними гнали.
У березні запорожці в Аккерман сходили,
Де вони багато турок тоді перебили,
Які теж в похід угорський звідтіля збирались.
Отож там багата здобич козакам дісталась.
Щоби отих запорожців в море не пускати,
Туркам довелось в Очаків цілий флот прислати.
Час ішов, орда із Криму досі ще збиралась.
Наливайківці діждатись вже й не сподівались.
Тож надумав Наливайко в розвідку сходити,
Склади на шляху ординськім трохи пошерстити.
Узяв хлопців та й подався в похід до Тягині,
Де турки тоді сиділи. По дорозі кинув
Цю ідею, узяв міста Ягорлик й Паркани,
Де на орду уже склади чималі чекали.
Набрав добра та полону ще й табуни коней
Та і погнав на Поділля здобич ту законну.
Коней було кілька тисяч, на татар чекали.
Наливайкові та здобич у нагоді стала.
Чув, що, наче в запорожців проблема із кіньми.
А йому ж то замиритись треба було з ними.
Від Косинського ненависть поміж ними стала.
Наливайківці ж на військо козацьке напали.
Якби не його гусари, то кому то знати,
Чи зумів би той Острозький Криштофа здолати?
Тож надумав тими кіньми з Січчю поділитись,
Через те з січовиками, врешті замиритись.
Саме так воно і сталось. Образи забулись….
А тут скоро з Криму сурми похідні почулись.
Хоч похід ще з листопада, наче ж готувався,
Лише на початку липня хан в похід зібрався.
Вже півроку всі сусіди про похід той знали,
Вже півроку з усіх боків його виглядали.
Довгождане дійство, врешті-таки почалося.
Видавалось, усе ханство раптом піднялося.
Рушили, хай не сто тисяч, але близько того,
До лиману подалися, аби мати змогу
На другий бік перебратись. Не йшли до Тавані,
Бо там козаки їм точно на заваді стануть.
Та козаки ледь почули, що татари вийшли,
Із гетьманом Микошинським зібралися спішно,
Під Очаків подалися, щоб татар напасти
І всій їхній переправі там кінець покласти.
Тих козаків, правда було тисяча і триста.
Та їх вся орда татарська не лякала, звісно.
Налетіли на ті судна, що татар возили,
Ще і вибрались на сушу та і там побили.
Та примчався флот турецький – каторги й сандали.
Тож козаки уже з ними битися почали.
Захопили кілька суден, скількись потопили.
Та, під натиском турецьким, усе ж відступили.
Переправились татари, в Березані стали,
Бо там на орду Буджацьку вони зачекали.
А тоді вже й подалися всі Волоським шляхом
Туди, де їх не пустити обіцяли ляхи.
А що ляхи? Та нічого. Жолкевський із військом
Під Заліщики спинився і не рушив з місця.
У Галичині татари опору не стріли.
Снятин, Жуків, Тисмениця у вогні згоріли.
Галич, Калуш і Долина руїнами стали.
А татари по дорозі полону не брали.
Не хотіли через гори той полон таскати,
Отож, усіх кого стріли, мусили вбивати.
Брали тільки те, що цінне, все інше палили,
Бо затримуватись довго вони не хотіли.
Отак дійшли до Самбора, де стояв Замойський
Із коронними полками й ополченським войськом.
Українські на поталу землі залишили,
Лише польські предковічні від татар закрили.
Та татари не збирались з ними в бій вступати,
Обминули й подалися звідти за Карпати.
Перейшли за перевали, до Хуста дістались,
А вже звідти й в Угорщину шляхи відкривались.
Наливайко із загоном на татар чекали,
Саме тому над Кучманським шляхом і стояли.
Думали, що то татари брехні розпускають,
Наче вони в Угорщину простувати мають.
А самі повернуть раптом в Україну, кляті:
І ходити не далеко, і землі багаті.
Отож тут їх і чекали. Як тільки почули,
Що в Галичину татари усе ж повернули,
Кинулись услід за ними, аби наздогнати
І копняка добрячого, хоча б орді дати.
Гнались, гнались – не догнали. В Теребовлі взнали,
Що татари повернули вже на перевали,
Тож і назад повернули. А тут чом сидіти?
Чом би до татар і турок в гості не сходити?
Кілька тисяч мав охочих, сила чималенька,
Тож з Поділля до Тягина подався хутенько.
Місто усе попалили, полону набрали.
Добра різного у місті собі нахапали.
Замок, правда захопити все ж не спромоглися
Тож пустошити околиці тоді узялися.
Добра стільки назбирали, що аж вози гнулись,
Ще «ясиру» кілька тисяч за ними тягнулось.
Задоволені вертались із походу того –
Відомстити бусурманам отримали змогу.
Дійшли Дністра, де на той бік переправу мали.
Ножа в спину від Арона, звісно не чекали.
Він же обіцяв козакам в бійку не встрявати.
А тут встиг сім тисяч війська до себе зібрати,
Підкрався, як тхір смердючий і напав раптово.
Козаки, хоча до того були не готові,
Узялися відбиватись. Вороги нависли,
Та до Дністра козаченьків силою притисли.
А берег той був високий, водою підмився.
Як зібрались козаченьки, то він й обвалився.
Небагато з Наливайком вибралося звідти,
Довелося і полон весь, і обоз лишити.
Злий був страшно Наливайко, на той бік дістався,
Тому підлому Арону помстить обіцявся.
Та то інша історія. Може, іншим разом
Розповім я, чи помстився він за ту образу…
А татари краєм угрів вихором пройшлися,
Купу здобичі набрали й у Крим подалися.
Тож хто іще, крім козаків, більше зміг зробити,
Щоб татарську ту навалу, хоча б зупинити?