Бува, піднялась людина нагору одразу,
Як самі москалі кажуть: «із грязі у князі».
І уже задерла носа, небожитель, наче.
«Простолюду» під ногами не чує й не бачить.
Була така у тридцяті роки «трудівниця» -
Демченко Марія. Бачте, спромоглась добиться,
Щоб зібрати із гектару п‘ятсот тонн врожаю
Буряків. Як спромоглася, то я вже не знаю.
Може, знов усім колгоспом на «рекорд» робили.
Але слава по Союзу лиш її гриміла.
За те орден отримала, депутатом стала –
У самій Верховній раді в Москві засідала.
Звісно, як не загордитись – із села в столицю.
Запаніла у столиці ота «трудівниця».
Виділили їй машину, щоб її возила.
Не дай Боже, щоби ноги об бруківку збила.
Їхала одного разу Києвом «цариця»,
Аж тут раптом проїздити треба залізницю.
Водій, звісно, зупинився, щоб перечекати,
Бо вже зовсім недалеко став потяг гурчати.
- Що трапилось? – та питає в водія сердито.
- Потяг їде – той спокійно тій «пані» отвітив.
А та раптом як підскочить: - Гукай машиністу!
Нічого поперед батька йому в пекло лізти!
Скажи, Демченко Марія їде у машині.
Нехай він той клятий потяг негайно зупинить.