Ще далеко до Прощальної...Щасти!!!

"Чорно-білі чергуються смуги" - після чорної буде біла...

(на хвилі чисто суб'єктивного сприйняття)
"Все минає" - відома теза, і не лише одноіменної доби ("Гайдамаки" Т.Г.Шевченка), а і більш піздньої ("Все пройдет", російською, М.Боярській) - розквіту популярного мистецтва співів під ВІА або гітару. Більш ранній приклад повертає нас і в часи царя Соломона або, за иншою версією, царя Давіда("и это тоже пройдет").
І питання, нмсд, поляга не в площині вітхозавітности цього висловлювання, а, радше, в тій частині вірша, у якій йдеться про смуги.
Вони, як свідчать рядки вірша, у ньому і минають, і чергуються.
А те, що минуло, як може чергуватись?
Як читач, я не проти, щоб воно чергувалось, бо автор знає, про що пише, але ж в одному рядку зустрілись два поняття - про минучість і про запрограмовану маляром (мабуть, маляром, наших доль) змінність, якщо не тривалість у циклах чорної та білої радости або буденщини.

А метафоричний ряд мені сподобавсь.
Черевики, безтямні тумани, відведена роль. Щоправда, у мене виникла алюзія на якийсь з віршів Б.Л.Пастернака.

Як конструктив, я бачу бажаним якесь продовження Вашого вірша у тому місці, де сходяться часові віхи з циклічністю.
Вірш настільки гарний, що мені шкода, що він швидко і несподівано скінчивсь. Аналогія з міськими романами мені зрозуміла. Вони теж бувають нетривалими, а за ними приходять нові.