Жив на світі кіт проворний,
Дуже сало він любив.
Як не з’їсть – то не моторний
І сумний весь день блуди´ть.
Звуть того кота Бориска,
Можна просто, Боря-кіска.
Сам пухнявий, хвіст мигтить,
Шерсть на сонці вся блищить.
І веселий,і кмітливий,
Та проте бува шкодливий:
То сметану злиже бодро,
То квітів листя поз`їда,
А буває миш спіймає
І у капці посклада.
Так Бориска і живе.

Це було у тепле літо,
Коли сонце в озері блищить,
Хмарки небом пробігають,
Коник у траві цвірчить.
Спав наш котик у кущах,
Ні про що не мислив.
Аж чує у траві високій – шасть!
Думав, що то листя.
Боря очі розліпив,
Вухо гостре навострив.
Прислухався довго-довго
Та уклався знову спать.
Раптом хтось наплигнув зверху
Та давай топтать кота.
То була мишина зграя,
Що на нього зуб трима.
Родичів мишиних Борька поз’їдав колись.
І тепер сіренькі мстяться за котячу злість.



Кота за вуха відтягали,
Хвіст пухкенький обкусали,
Лапи мотузком зв’язали
І салом кицю дратували.
Бідний Боря сили втратив,
Навіть м`явкать перестав.
А лежав покірно в листі
І розправи все чекав.
Познущавшись з киці вдосталь,
Повтікали миші геть.
А наш Борька підійнявся,
Стогнучи,поповз ледь-ледь.

З того часу Боря-кіска
Поїдав один лиш «Віскас»,
До мишей не тикав носа,
Навіть поглядать боявся скоса.
2012р