Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Пролог до епілогу" (2004)
Письменницький "Еней". Ретро
Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
Неспішно напиватися, як праведні всі душі.
Та й звався цей генделичок по-райському: «Еней».
Сюди вони заходили в обідній час, і чемненько
Щось їстівне замовивши, просили ще й стопар.
Нагнибіда гнав три біди, одну лиш Новиченко
Зі Стельмахом на пару, і пив узвар Гончар.
Дрібніші: Біба, Ющенко, Бакуменко і Чалий
Хилили, скільки здужає жаждива їх душа,
І заїдали юшкою, а Чалий величаво,
Бо ж гроші мав на ласощі, вареника вкушав.
Бували й менш чиновні, але не менш почесні:
Коваль Григорій Павлович і Кацнельсон Абрам,
Пили свої по двісті Павличко і Кочевський,
І смакував Тютюнник із Сомом по сто грам.
І ми, мала дрібнота, по суті, безіменна,
Горілку замовляли пляшками – веселись,
Можливо, хтось маститий присяде коло мене
І вип’є, й зробить з мене маститого колись.
І справді, підсідали: то Степанюк із Дроком,
То Ковальчук з Діденком:
«Налийте й нам, братва!».
Тут, за столом, давалися поезії уроки,
Тут, скупані в горілці, чистішали слова.
Чимало я уроків з-за цих столів дубових
І виніс, і засвоїв на все життя своє.
На жаль, було давно це, й мені уроків нових
Життя пенсіонерське (не п’ю) вже не дає.
Оплакую невміння богемно вік дожити –
В «Енеї» не буваю роками. А колись
Я майже геніально умів горілку пити
Й не пригадаю випадку, щоби не напились
Разом зі мною Кудлик Роман, чи Качурівський
Також Роман, і третій Роман – Іваничук,
Та ще ж і Скунць та Демків (була між нами рівність
В пияцтві) – дивувались Лубківський і Лучук.
Літературна молодість, вважайте, що вдалася:
Майбутнє не пропито, а дружба ж бо така,
Яка була (на жаль – була) у Рибаса Тараса
І в завше толерантного вродливця – Земляка.
Співати тут хотілося. І був широкий вибір:
Подільські, галичанські, чернігівські пісні.
Та підсідав до столу козак полтавський Григір:
«Анумо заспівайте «Ой, чий то кінь…» мені».
І ми гуртом співали про буйну білу гриву,
Про «тую дівчиноньку», що серце зайняла,
Й мов бачили в застіллі, вродливу і щасливу,
Й вона за щастя кожного по крапельці пила.
І їлось, і пилося, і все, що є, моглося:
Писалися романи, поеми. Під сто грам
Сам Осадчук дотепний, відкинувши волосся,
На всіх складав експромтом по кілька епіграм.
Тут генії пили – ми, звісно, їм не пара:
Яновський, Корнійчук, Сосюра і Бажан,
У Стельмаха в руці сіяла срібна чара,
Наповнена ущерть гірким вином бажань.
Тепер «Еней» не той. В нім ціни не «енейні».
Й письменники не ті – суцільна дрібнота:
За кавою ведуть розмови лиш ідейні,
Коли вже президент, приміром, похита
На пенсію, або коли вже Янукович
Від обіцянь своїх перейде до щедрот
Й письменникам старим надасть відчутну поміч,
А молодим співцям наллє натхнення в рот.
Або коли уже одужа від рефлексій
Й рішуче полама застійний цей запор
Племінник застарілого Олекси
Харизматичний Ющенко Віктор?..
Востаннє до «Енею» заходив зо два рочки
Тому: було в кишені аж двадцять гривняків.
Замовив собі кави, купив два огірочки
І рівно двісті грамів до ніжних огірків.
Не вистачило грошей, тож довелось позичить
У майже незнайомого поета – доплатить
За скромне це замовлення. Поетові ж не личить
Всього за двадцять гривень аж двісті грамів пить.
Допив гірке в самотності і виповів «Енею»
Своє незадоволення: «Паскудний ти шинок!»»
Й прошепотів у вухо уявному коневі:
«Сюди більш наших, конику, не занесе кісток!».
І більше не заносить. І вже душа не просить
Ні чарочки, ні шкалика, ні бутлів, ні сулій…
Оце згадав про молодість,
Сльозу пустив – і досить:
За тим, що пропилось тобі, ніколи не жалій!
19 – 20.01.2004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Письменницький "Еней". Ретро
Світлій пам’яті Бориса Демкова
Цікаві люди – класики великі і не дуже,
Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
Неспішно напиватися, як праведні всі душі.
Та й звався цей генделичок по-райському: «Еней».
Сюди вони заходили в обідній час, і чемненько
Щось їстівне замовивши, просили ще й стопар.
Нагнибіда гнав три біди, одну лиш Новиченко
Зі Стельмахом на пару, і пив узвар Гончар.
Дрібніші: Біба, Ющенко, Бакуменко і Чалий
Хилили, скільки здужає жаждива їх душа,
І заїдали юшкою, а Чалий величаво,
Бо ж гроші мав на ласощі, вареника вкушав.
Бували й менш чиновні, але не менш почесні:
Коваль Григорій Павлович і Кацнельсон Абрам,
Пили свої по двісті Павличко і Кочевський,
І смакував Тютюнник із Сомом по сто грам.
І ми, мала дрібнота, по суті, безіменна,
Горілку замовляли пляшками – веселись,
Можливо, хтось маститий присяде коло мене
І вип’є, й зробить з мене маститого колись.
І справді, підсідали: то Степанюк із Дроком,
То Ковальчук з Діденком:
«Налийте й нам, братва!».
Тут, за столом, давалися поезії уроки,
Тут, скупані в горілці, чистішали слова.
Чимало я уроків з-за цих столів дубових
І виніс, і засвоїв на все життя своє.
На жаль, було давно це, й мені уроків нових
Життя пенсіонерське (не п’ю) вже не дає.
Оплакую невміння богемно вік дожити –
В «Енеї» не буваю роками. А колись
Я майже геніально умів горілку пити
Й не пригадаю випадку, щоби не напились
Разом зі мною Кудлик Роман, чи Качурівський
Також Роман, і третій Роман – Іваничук,
Та ще ж і Скунць та Демків (була між нами рівність
В пияцтві) – дивувались Лубківський і Лучук.
Літературна молодість, вважайте, що вдалася:
Майбутнє не пропито, а дружба ж бо така,
Яка була (на жаль – була) у Рибаса Тараса
І в завше толерантного вродливця – Земляка.
Співати тут хотілося. І був широкий вибір:
Подільські, галичанські, чернігівські пісні.
Та підсідав до столу козак полтавський Григір:
«Анумо заспівайте «Ой, чий то кінь…» мені».
І ми гуртом співали про буйну білу гриву,
Про «тую дівчиноньку», що серце зайняла,
Й мов бачили в застіллі, вродливу і щасливу,
Й вона за щастя кожного по крапельці пила.
І їлось, і пилося, і все, що є, моглося:
Писалися романи, поеми. Під сто грам
Сам Осадчук дотепний, відкинувши волосся,
На всіх складав експромтом по кілька епіграм.
Тут генії пили – ми, звісно, їм не пара:
Яновський, Корнійчук, Сосюра і Бажан,
У Стельмаха в руці сіяла срібна чара,
Наповнена ущерть гірким вином бажань.
Тепер «Еней» не той. В нім ціни не «енейні».
Й письменники не ті – суцільна дрібнота:
За кавою ведуть розмови лиш ідейні,
Коли вже президент, приміром, похита
На пенсію, або коли вже Янукович
Від обіцянь своїх перейде до щедрот
Й письменникам старим надасть відчутну поміч,
А молодим співцям наллє натхнення в рот.
Або коли уже одужа від рефлексій
Й рішуче полама застійний цей запор
Племінник застарілого Олекси
Харизматичний Ющенко Віктор?..
Востаннє до «Енею» заходив зо два рочки
Тому: було в кишені аж двадцять гривняків.
Замовив собі кави, купив два огірочки
І рівно двісті грамів до ніжних огірків.
Не вистачило грошей, тож довелось позичить
У майже незнайомого поета – доплатить
За скромне це замовлення. Поетові ж не личить
Всього за двадцять гривень аж двісті грамів пить.
Допив гірке в самотності і виповів «Енею»
Своє незадоволення: «Паскудний ти шинок!»»
Й прошепотів у вухо уявному коневі:
«Сюди більш наших, конику, не занесе кісток!».
І більше не заносить. І вже душа не просить
Ні чарочки, ні шкалика, ні бутлів, ні сулій…
Оце згадав про молодість,
Сльозу пустив – і досить:
За тим, що пропилось тобі, ніколи не жалій!
19 – 20.01.2004
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
