В житті, як і в природі, все повинно бути гармонійно.

Настрій настільки перегукнувся з моїм, що з Вашого дозволу, дорогий пане Ярославе, я його опишу:

Ця осінь не нам пророкує розлуку
І мжичкою сіє ненаші жалі,
Встеляє застигло-бурштиновим смутком
Ненаші стежки у колючій імлі.

Ця осінь не нам вигаптовує взори
В мережаних золотом кронах небес,
Не нас огортає Любові покровом
На хвилях не нами намріяних плес.

Ця осінь шурхоче по-змовницьки листям,
Аби безнадія не тисла курок:
- Дарма, що дороги не ваші зійшлися -
До зустрічі вам залишився півкрок.

p.s. Сподіваюся, що моя осінь подарувала крихточку надії Вашому ЛГ :)

Сумно... щемно...

Ярославе! Як тужливо-печально-світло...))))

не засмучуйтеся, пане Ярославе!...
цукерки "Світоч"(7521 від Трипілля) якось розрадять)))

Хай б'ється крізь тугу промінчиком світла надія, яка не згаса... Весна прийде!!!

У природы нет плохой погоды, всякая погода - благодать! З вдячністю приймаю, як і твій коментар, друже Вікторе!)))

Дуже радий, дорога Олесю, що наші душі вібрують на одній хвилі!
Дякую за справді чудовий експромт і надію-розраду, як бальзам на душу!))

Дякую, Уляно! Жовтень був для радості, а листопад - для смутку і щему! Вибачте, що вірш навіяв такий настрій, але іноді і це потрібно!)))

Дякую, Лесю! Осінь справді "унылая пора", а в листопаді то ще і без "очей очарованья"!))

Так, Світлано, сум з тенденцією до світла! Хай після хмар душевних вигляне сонце!)))

Дякую, Лесю!))

Дякую, Михайле! Хай "Світоч" посолоджує і світить у душу!)))

Сергію, щиро дякую за оптимізм!)))

Майстерно виписаний настроєвий пейзаж! Насправді якось бентежно... Але в підтексті - весною все оживе, і кохання буде! Чи навпаки - буде кохання і все оживе!

Дякую, друже Іване! Щось погода давить і сумні вірші косяками пішли! Дай Боже, щоб було, як ти кажеш!)))