В розмаїтті травневого цвіту
ЗЕЛЕНІЄ Дніпрова долина
Крізь віки полум*ям «Заповіту»
Освятилася знов Україна
Знов на сповідь до батька Тараса
Нас збирає Чернеча гора__
України святиня й окраса!
Батьку, в нас неспокійна пора…
Твоє слово. Твій дух. Твоя воля
І кайдани, і пута порвали,
Та, чомусь, не всміхнулася доля
Знову нелюди нас роз»єднали.
Та й самі ми, мов крові чужої,
Породили скрізь ненависть, заздрість,
Ворогують брати між собою,
Не в пошані ні мудрість, ні старість.
Ти пророчив нам села квітучі
Наче пи санку білу хатину
І лани хліборобські родючі,
І усміхнену матір й дитину…
Тут і там наші села вмирають
І самотня хатинка сіріє.
А родючі поля заростають
Їх не оре ніхто і не сіє.
Твої діти у пошуках долі
Батракують в заможних світах.
А хто бореться- тих у неволі
Гноблять в тюрмах і таборах.
Олігархи круті появились,
Роздирають країну, шматують.
Від заводів руїни лишились,
А вони багатіють, жирують…
Схаменімось, огляньмось довкола,
Ми ж козацького роду нащадки!
В нашім серці Тарасова школа—
Наведімо у домі порядки!
І візьмімось за руки, родино,
Хай лунає від краю й до краю:
Ще не вмерла, живе Україна!!!
Хай відродиться, хай розквітає!
В розмаїття багрянців барвистих
Вбрався край мій велично, с вятково…
Підіймає наш дух урочисто
Невмируще Тарасове Слово!