Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
13:25
Я розхоюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхоюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхоюпую розум, розхоюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхоюпую біль і задавнену мук
Я розхоюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхоюпую розум, розхоюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхоюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху,
Задираючи вверх вуха...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху,
Задираючи вверх вуха...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Там...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Там...
(апокрифічне)
Там завжди похмуре небо…
… за високою камінною стіною сюди-туди снують істоти… Вони чимось схожі на людей - на двох ногах у пошарпаному одязі… Ходять вперед-назад невеличкими групками по десять – п'ятнадцять особин перегаркуючись між собою, а часом гризуться, нападаючи усі на одного, аж той, покусаний, ображено задирає голову до захмарених небес та волає людською мовою: то несправедливо є!!! Аж після цього волання решта відступає голосно регочучи: ага! Га-га-га-га!
Ті істоти, там, групуються згідно розмірів їхнього тіла - маленькі з маленькими, більші з більшими, ще більші…
Час від часу із-за муру з’являється рука і кидає в групу істот, що найменші за розміром, шматок м’яса. Розпочинається несамовита бійня за той шмат… і коли найсильніший, з м’ясом в зубах, переможно підвиваючи та захлинаючись слиною починає зручно вмощуватись… тоді з іншої групи істот, що більші за розміром тіла, підбігає хтось і… вихоплює м'ясо, а той “переможець” ображено задирає голову до захмарених небес та волає: це не справедливо є!!! Довкола ж звучить несамовитий рев: ага! Га-га-га-га!
Тим часом більші розмірами істоти починають битися за м'ясо між собою… усе закінчується, як і попереднього разу – приходить хтось із зграї крупніших за розміром істот і відбирає те м'ясо… аж воно опиняється в зубах найсильнішої істоти, цього огородженого високим кам’яним муром простору… Але тоді, із за камінної стіни, знову з’являється рука і забирає засмальцьований щматок пошарпаного м'яса від “переможця переможців”, та кидає його між істот найменших за розмірами…
Там завжди похмуре небо… Там завжди звучить жалюгідне волання: це несправедливо! Там завжди лунає несамовитий рев: ага! Га-га-га-га!
Очевидно, що це дійство триває вічно…
Тут небо голубе та безкрає…
і походжають
люди,
що сяють…
13.12.2013
Там завжди похмуре небо…
… за високою камінною стіною сюди-туди снують істоти… Вони чимось схожі на людей - на двох ногах у пошарпаному одязі… Ходять вперед-назад невеличкими групками по десять – п'ятнадцять особин перегаркуючись між собою, а часом гризуться, нападаючи усі на одного, аж той, покусаний, ображено задирає голову до захмарених небес та волає людською мовою: то несправедливо є!!! Аж після цього волання решта відступає голосно регочучи: ага! Га-га-га-га!
Ті істоти, там, групуються згідно розмірів їхнього тіла - маленькі з маленькими, більші з більшими, ще більші…
Час від часу із-за муру з’являється рука і кидає в групу істот, що найменші за розміром, шматок м’яса. Розпочинається несамовита бійня за той шмат… і коли найсильніший, з м’ясом в зубах, переможно підвиваючи та захлинаючись слиною починає зручно вмощуватись… тоді з іншої групи істот, що більші за розміром тіла, підбігає хтось і… вихоплює м'ясо, а той “переможець” ображено задирає голову до захмарених небес та волає: це не справедливо є!!! Довкола ж звучить несамовитий рев: ага! Га-га-га-га!
Тим часом більші розмірами істоти починають битися за м'ясо між собою… усе закінчується, як і попереднього разу – приходить хтось із зграї крупніших за розміром істот і відбирає те м'ясо… аж воно опиняється в зубах найсильнішої істоти, цього огородженого високим кам’яним муром простору… Але тоді, із за камінної стіни, знову з’являється рука і забирає засмальцьований щматок пошарпаного м'яса від “переможця переможців”, та кидає його між істот найменших за розмірами…
Там завжди похмуре небо… Там завжди звучить жалюгідне волання: це несправедливо! Там завжди лунає несамовитий рев: ага! Га-га-га-га!
Очевидно, що це дійство триває вічно…
Тут небо голубе та безкрає…
і походжають
люди,
що сяють…
13.12.2013
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
