Щодень серед звичного натовпу
Мелькають повз сотні очей.
Й можливо, читаючи погляди,
Заглянути в душі людей.
А в більшості випадків, знаєте
Все досить прозоро і ясно:
Одразу у них упіймаєте
Печаль, радість, біль, розпач, щастя.
Та часом увага зачепиться
На дивному, іншому погляді.
Він манить і кличе, притягує,
Водночас тікає, відштовхує.
Пильніше якщо придивитися,
В зіницях тріпоче благання.
Поринути б в нього, прислухатись,
У відповідь тільки мовчання.
А десь там під серцем, всередині
Закована в тиші глухій,
Свій крик посилає з надією
Душа, через погляд у світ.
Та жаль, що не в силах абикому
Відкрить таємниці свої.
І знову гукатиме криками
Хто справді почує її.
Огорне теплом і доглядом,
Побачить очей блиск фальшивий,
Й за дивним розгледить поглядом
Ту душу з роздертими крилами.
І в тишу ввірветься стихією,
Відімкне кайдани ключем,
А серце заповнить надією,
Та вижене смуток з плачем.
У небо дозволить піднятися,
В дарунок дасть крила нові
І світу навчить не боятися,
Хранителем стане душі.
І кожного з них терпляче
Чекає така душа.
Це правда, повірте, я знаю:
Одна дочекалась, знайшла...