« Як гартувалася криця»

М. Островський

Тінь деміурга упала на все, що не проти
йти у окопи і спротиву наперекір.
П’ята колона полює, як тать, патріота
на перехресті розвіяних вір і зневір.

Б’ють барабани. В горнилі гартується сила.
Подих останній у кожного є про запас.
Кожного хвиля на гребінь подій підхопила,
і не зламати усіх, коли й небо за нас.

Бо і планети лінійно стоять у параді
стражем діяння народу по волі Творця.
Нація духу формується на барикаді
у непокорі – за честь,
                            за людей,
                                        до кінця.

Не умовкають гучні вічові тулумбаси
волі й свободи.
                            Єднає єдина мета.
Ямби й хореї напевне уже не на часі.
Рубана фраза гуртує розрізнені маси.
Серце яріє. Вогонь запікає уста.

Час вимагає не ту рафіновану оду,
що розмиває по контуру прозу життя,
а кулеметної черги поезії по антиподу.
Перемагає петиція волі народу.
Революційна мітла вимітає із хати сміття.

Ліра набату лунає нечуваним громом:
– Ми не раби!
                            Наші гени від січовиків.
Не до снаги – годувати своїх ворогів.

Мир – у хати. У палаци – війна за законом.
Полум’я чорне очистить повітря озоном
голої правди,
                           що вирветься
                                           із пазурів.

                            26.01.14