Зі смаком крові на вустах
Ти народилася, Росіє,
А ми ще славимо в віках
Пришестя нового месії.
Це ми несли тобі дари
І про спасіння душ просили,
Поки себе не продали,
А ти звела у домовини
Найкращих, зрячих ще синів
Русі , козацтва: України
І не насипала могили,
І не поставила хрестів.
Сказала лиш: Снігів, снігів
Брати, пануйте в царстві мертвих
Ніким незвіданих снігів.
Тобі й не браття ми, а жертви
Богданових дитячих мрій.

Ти хочеш слави, Україно ?
Шукай її не по степах,
Не у козацькому кургані,
І не в Дніпрі, а в Магадані
Нам треба слави пошукать.
У тих кістках, що в Петрограді
Від праці втомлені ще сплять
Під хоромами, під дворами,
Під царськими лежать дворцями
І підпирають їм палати,
Мабуть, ледачі, що не встали
Й душі до пір не розкували,
І рабством на ввесь світ від неї
аж тхне
Не лицарі – лакеї,
Тому не в шатах, а у латах
Ідем - дивуємось палатам
І вічним ворогам і катам,
Немов розгублені ягнята,
Підставим горло на заріз,
Немов якийсь московський біс
Тебе прокляв моя державо
Й відняв у тебе нашу славу,
А ми розп’яті не воскресли.